«Бог гордим противиться, а смиренним подає благодать» (Яків 4:6). Такими словами звертається апостол Яків у четвертому посланні. Цю думку дублює апостол Петро у своєму першому посланні.
Тільки уявіть! Ми можемо зробити Бога своїм противником, якщо ми горді, або отримати милість Божу, коли перебуваємо в стані смирення.
Але чому Бог любить смиренних і відкидає гордих?
Для початку пригадаємо, що таке гордість, а що є смиренням.
Гордість, як ми вже знаємо із попередніх матеріалів, є пристрастю, яка відводить нас від Бога, яка спонукає зневажати людей. Адже це властивість сатани, який був світлим Ангелом, на ім’я Денниця, що загордився і не захотів славити свого Творця.
Немає більш небезпечної пристрасті, ніж гордість. Ця пристрасть вважається найбільш небезпечною й руйнівною силою, оскільки її привід лежить не в матеріальному світі, а у світі духовному. Гордість, як протилежна пристрасть чесноті смирення, зводить непереборну стіну між Богом і людиною й перетворює її на ворога Богу. Адже Бог за своєю сутністю є сама Любов і саме Смирення.
Гордець звеличується над іншими людьми своїми уявними чеснотами, рахуючи інших людей нижчими за себе. Коли гордий заради свого «Я» принижує інших, то цим він ніби вступає в боротьбу з Самим Богом та хоче сказати Христу: «Не хочу і не буду я слідувати Твоєму прикладу. Не хочу я бути таким як Ти!»
Смирення характеризується як піднесений духовний стан, обумовлений правильною думкою людини про себе як про створіння Боже, правильним ставленням до Господа як до Творця і Вседержителя, правильним ставленням до світу як до Божого творіння.
Слово «смиренність» має в своїй основі слово «мир». Це вказує на те, що смиренна людина завжди перебуває в мирі з Богом, самим собою та іншими людьми.
Смирення – чеснота, протилежна гордості та марнославству, які в силу своїх властивостей, віддаляють людину від Господа. Смирення ж, уподібнює людину Богу: “Навчіться від Мене, – говорить Господь, – бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Мф.11: 29).
Людину, що впала в гордість, можна порівняти з тим, хто підіймається на дуже високу гору, але, досягнувши вершини, падає і розбивається. Смиренний же, навпаки, не падає, тому що йому нікуди падати, оскільки він і так вважає себе найнижчим.
Святі отці гордість називають «насінням сатани», оскільки саме він вважається винахідником гріха. Також гордість перекреслює всі старання людини у духовному житті. Згадаймо притчу про митаря й фарисея, яку Церква пропонує для повчання у першу неділю перед Великим постом.
Два чоловіки прийшли до храму помолитись. Один з них був фарисеєм, а другий – митарем. Фарисей, ставши по центрі храму молився так: «Дякую Тобі Боже, що я не такий, як інші люди, грабіжники, кривдники, перелюбники, або як цей митар. Дотримуюсь посту два рази на тиждень, даю десятину від своїх прибутків…» А митар стояв далеко, не смів навіть підняти очей на небо та бив себе в груди промовляючи: «Боже! Будь милостивий до мене, грішного!»
І Господь, пояснюючи вчинки цих людей звертається до учнів: «Кажу вам, що цей (митар) пішов до дому свого більш виправданий, аніж той (фарисей), бо кожен, хто підноситься, буде понижений, а хто принижує себе піднесеться» (Лк. 18: 9-14). Адже «всякий, хто підноситься, буде принижений; а той, що принижує себе, піднесеться».
Перед нами дві дороги: ми або йдемо шляхом фарисея з його земним добробутом і почестями та гордим духом, що неминуче приводить до загибелі, або йдемо дорогою митаря з його скорботним серцем й смиренним духом, що неодмінно приведе до джерела світла і правди – Христа.
Ще одну історію, як гордість може погубити людину, знаходимо в Пролозі. Один монах, на ім’я Ірон, протягом п’ятдесяти років жив у пустелі та перевершив усіх ченців своїм рівноангельським життям. Однак і до такого подвижника, який день і ніч проводив своє життя в молитвах і подвигах, закралася гордість. Він став думати, що інші ченці тримаються не такого статуту, якого б слід було триматися, і став ставитися до них зневажливо. Диявол, помітивши зарозумілість в старці, не забарився докласти зусилля, щоб занапастити його душу. Він з’явився йому в образі світлого Ангела, а чернець перебуваючи в самообмані, повірив йому. Тоді диявол запропонував старцеві кинутись у колодязь, говорячи, що за святе життя йому від цього шкоди не буде. Старець послухався кинувся туди. Його витягли із криниці ледве живим. А на третій день він помер.
«Гордість, якби й наблизилася до неба, падає навіть до пекла. Смирення – навпаки, якби сягнуло пекла, звідти зводиться навіть до неба» – повчають святі отці.
Як боротися з гордістю?
Як же боротися з гордістю, адже, як ми бачимо, що навіть найдосвідченіші аскети ставали її жертвою? Відповідь проста: стати смиренними.
Чому монах повірив дияволові, який постав перед ним у вигляді Ангела? Тому що вважав себе гідним спілкування з Ангелами за свої заслуги та аскетичні подвиги. Чому митар, а не фарисей вийшов із храму більш оправданим? Тому що, на відміну від гордовитого фарисея, звертався до Бога зі смиренним серцем.
У боротьбі з гордістю авва Ісая рекомендує наступне: «Якщо виникає в тобі гордість, згадай, що нею винищуються усі плоди чесноти, і заспокоїшся».
У чому полягає смирення?
У вислові безіменних старців авва відповідає: «У тому, щоб пробачити братові, що згрішив проти тебе, перш ніж він попросить пробачення». Преподобний авва Дорофей пише про два види смирення. Перше смирення полягає в тому, щоб вважати брата свого в усьому кращим, одним словом, вважати себе найнижчим. Друге ж смирення полягає в тому, щоб приписувати Богові всі свої подвиги, це досконале смирення святих. Воно виразно народжується у душі від виконання заповідей Божих.
Так гілки, коли на них багато плодів, плодами схиляються вниз, а гілка, на якій немає плодів, підіймається вгору і росте прямо. Є деякі дерева, які не дають плоду, поки їх гілки ростуть вгору, якщо ж підвісити камінь до гілки та нагнути її, тоді вона дасть плід. Так і душа: коли упокорюється, приносить плід, і чим більше приносить плоду, тим більше упокорюється. І святі: що більше наближаються до Бога, то грішнішими себе бачать».
Отже, смирення є необхідною умовою, щоб бути в мирі з Господом. Гордість – навпаки віддаляє нас від Бога та уподібнює сатані. До смиренної людини ніяким чином не приступить супротивник-диявол, оскільки вона перебуває з Христом, Який дав владу наступати на всю силу ворога роду людського.
Тож всіма силами будемо здобувати чесноту смирення – невимовну красу наших душ. І тоді дійсно сподобимося благодаті Божої, яка буде підтримувати у житті та вести рятівним шляхом у Царство Небесного Отця!
