Досить часто можна чути звинувачення на адресу православних: «у вас що ні день, то свято. Мовляв, вам аби не працювати».
Про «не працювати» – це, звичайно, безпідставні звинувачення. Взяти хоча б православні монастирі – ось вже де воістину приклади працьовитості і молитви! З іншого боку, кожен православний християнин знає: якщо помолишся, то все встигнеш, а якщо не помолишся, то день пройде якось зім’ято, адже, «якщо Господь не будує дому, даремно працюють його будівничі...» (Пс. 126:1).
Але, як не дивно, зауваження про те, що «кожен день – свято» – правда. Згадаймо хоча б, дорогі брати і сестри, що часто, вітаючись з православним християнином, кажучи «Спаси, Господи» або «Спаси Бог», так і додається якось само собою: «Зі святом!»
Чому? Просто християнин, який в міру своїх сил стежить за річними, місячними, тижневим, добовим богослужебними колами, розуміє, що дійсно кожен день відбувається якесь свято. Адже дні пам’яті святих – це, по суті, теж свята. Тому що дні смерті святих, набуття або перенесення їхніх мощей – свідчення перемоги Христа над смертю, дияволом і гріхом в кожній конкретній людині. І входження цієї конкретної, що жила колись, як і ми, людини в рай – це його особиста Пасха. А для всіх нас – великі радість, торжество і приклад у житті. Тому – це свято. Свято, яке не припиняється щодня. В одні свята можна працювати, а в інші не можна (Воскресіння Христове, двунадесяті свята, свята, яким належить всенічне бдіння: Покрову Пресвятої Богородиці, день пам’яті святителя Миколая і таке інше).
Далі розберемо з Божою допомогою, дорогі брати і сестри, той факт, як трепетно Церква ставиться до дванадесятих свят – цим святим і великим фрагментам, з яких складається цілісна картина Спокутного Подвигу Господа нашого Ісуса Христа з порятунку людства. У двунадесятого свята є предпразднство – в день напередодні самого свята, а потім ще після самого свята – ще кілька днів попразднства. Під час цього періоду на богослужіннях співаються тропар, кондак, стихири святу, читається йому канон, тобто згадується і славиться саме свято не один день, а якийсь період. У двунадесятого свята також є і день віддання свята.
Особливо (з особистого досвіду) це відчуття свята, майже незалежно від днів тижня, відчувається священником, який виходить на службову седмицю. Іншими словами, ти сім днів на тиждень служиш вечірні, утрені і Літургії – і в цей період у тебе знову-таки виникає відчуття суцільного Великодня, радості, свята, тому що Бог знаходиться дуже близько, поруч з тобою.
І ось це відчуття безперервного свята у православних календарі та богослужінні тут, на землі, мені здається тим, що Господь дарує нам передчуття вічних веселощів, свята праведників у горнім граді Єрусалимі. Це передчуття раю, який для православного християнина починається на землі.
Ієрей Андрій Чиженко