Людино! Хрест висить у тебе на грудях і буде стояти над твоєю могилою. Хрестом оточене твоє життя. У хрещенні тобі його одягнули, і він явиться на Небі в день Суду.
Сам життєвий шлях називають “хрестом”. Але чому? Подивимося, що говорять люди Церкви – наші найближчі святі.
Спадщина новомучеників переповнена сенсами про несення хреста. При чому основу життєвого хреста святі вбачають у Христі.
Христос був розіп’ятий на хресті за нас, щоб через віру у Нього ми мали життя вічне. Для спасительного несення свого хреста необхідно дорожити Христовою Жертвою за себе.
Отож, через хрест Христос явив любов Божу до нас і через несення свого хреста ми проявляємо свою любов до Бога. Бог закликає нас до подвигу не словами, а ділом. Бог через страшну справу являє любов до нас, щоб ми мали приклад послуху перед Отцем.
Хрест Христовий є проханням Бога – примиритися з Ним. Іти до Нього. Але це неможливо з гріхами. Вони – це стіна між Богом і людиною. Примиритися – означає відмовитися від гріхів. Відмовитися від другого “я”, утіх та побажань душі і плоті, які і є нашим злом. Це і є хрест. Хрест – це відмова від пристрастей, які стали дуже близькими серцю та часто рідними. Щоб виявити гріх, милуюча нас Десниця посилає скорботи. У цьому суть прийняття викуплення гріха. Усе, що відбувається в твоєму житті, – необхідно винести, щоб слідувати за Христом: у скорботах бути послушним Богу, як Іісус Христос.
Сщмч. Серафим (Чичагов) говорив, що наскільки люди захоплюються величнішою заповіддю Сина Божого про любов один до одного, настільки ж вони бентежаться через заповідані страждання на землі для свого спасіння. “У чому ж тоді полягає викуплення гріха?”
Викуплення – це не відновлення раю на землі, розіп’яття Бога не земне щастя принесло світу. Воно відкрило шлях до Отця. Душа людська віднині допускається до неба. Вогняний меч уже не перешкоджає на шляху до дерева життя.
Викупив нас Господь від гріха та шлях, яким проходить “відрив” від смерті та тління – це шлях слідування за Христом. Людина залишається все ще у ворожому гріховному оточенні, а хрест залишається маяком, що вказує, у якому напрямку рухатися до Отця.
Той же сщмч. Серафим писав: “Людство, відкрікаючись не від мирського життя, а від духовного, без якого не можна спастися, і уявляючи собі викуплення, що було звершене розіп’яттям Христа, не викупленням душ християнський, а відновленням якогось земного щастя… настільки помиляється, що не хоче слухати про те, що у всіх християн є свій хрест, відсторонюючись від якого, відкидає любов Божу, з’єднану з Його стражданнями, скорботами та випробуванням, відмовляється від життя за Євангелієм та у повному невіданні, що губить свої душі, уявляє нібито зберігає їх цим шляхом. Але чим же, якими засобами та мірами? Тілесним задоволенням, спокоєм та розвагами, безпечністю та насолодами. Для збереження або спасіння душі є тільки один шлях, пройдений Сином Божим, і на який Він кличе всіх хто, бажає спасіння. Це шлях самовідречення, несення свого хреста та розіп’яття на ньому, страждання до самої смерті: шлях, що зберігає душу, але мучительний для тіла та плоті людської”.
Апостол Павло життєвий хрест християн називав носінням “наруг Христових” (Євр. 13:13).
У світі є єдиний засіб, що вбиває гріх, – це відмова слухатися гріха, непослух духу злоби через слідування за Христом. І все це заради солоду духовного для воскресіння душі від смерті.
Віднині ми знаємо, що скорботи та страждання не є загибеллю для душі. Бог говорить: “візьми хрест та слідуй за Мною!” – слухай людино, тоді Він підготував вічність.
Владика Серафим у своїх роздумах привідкриває нам ще більш глибоку таємницю: “Душі християнські, викуплені нез’ясованою ціною, стражданнями та Кров’ю Творця і Вседержителя, не можуть, не повинні, не сміють після цього засумніватися та зобов’язані заради Христа, любові та вдячності до Спасителя прагнути слідом за Господом і, не згинаючись під тяжкістю свого хреста, а несучи його в руках як знак перемоги, іти на розп’яття, яке (ми добре знаємо це) закінчується воскресінням!”
У всіх інших шляхах немає Бога, а є самолюбовання, нарікання та саможаління і слідування батьку брехні. Найголовніше, що ми хочемо, – це щастя і свобода. Їх не здобути без духовної праці. У цьому вся загадка життя.
Смщч. Фаддей (Успенський) запитує: як могли б ми слідувати за Христом, не взявши Його Хреста; і відповідає: “Якби не було б у нашому житті нічого скорботного, якщо б усі бажання наші здійснилися, то чи могли б ми звільнитися від пристрастей, які позбавляють нас духовної свободи і віддають у полон духовних ворогам? Тільки коли у нас забираються предмети пристрастей і таким чином влаштовується хрест життя, ми можемо досягнути духовної свободи. І як тільки молитовно простягнуті в образ Хреста руки Моісея допомогли Ізраїлю перемогти Амаліка, так і тільки подвиг внутрішнього саморозіп’яття, з’єднаний з посиленою молитвою, очищує від гріховних пристрастей”.
Новомученики зауважують, що життя без скорбот не буває і людей без хреста не буває. Ми живемо у тлінному світі та страждання – його складова частина. Різниця лише в тому, що ти несеш хрест з Христом, щоб перемогти, або несеш хрест самотньо для відчаю та смерті. Важливо лише пам’ятати, що твій хрест полегшується Христом, якщо ти вірний Йому.
Сщмч. Серафим (Чичагов) в одній бесіді говорив: “Візьми хрест свій”, – говорить Іісус Христос. Адже ще сказав Він: створи або зроби собі хрест. Христос також не вибрав та не робив Собі Хреста, не збільшував тяжкості його, а добровільно прийняв той, який Йому був визначений наперед Отцем Небесним. Але які це хрести, що посилаються або даються християнам? Чи схожі вони на Хрест Христовий? Ні, заслугами Христа ці хрести були видозмінені, полегшені, зменшені, дійсно, їх не потрібно вже нести на плечах своїх та згинатися під їх тяжністю, а легко носити на своїх грудях”.
Якщо не візьмеш свій хрест добровільно, якщо не будеш прагнути перемагати через страждання гріх – сам гріх дасть тобі злий хрест – сам гріх стане для тебе хрестом. “Всякий гріх, – продовжує сщмч. Серафим, – Уже внутрішній хрест, він недовго тішить, а зовсім скоро породжує скорботи, страждання, випробування, які мимоволі переносять і молоді, і старі, і красиві, і багаті. Байдужі мучаться від своєї байдужості, горді мучаться своєї зарозумілістю, багаті страждають від грошолюбства, славолюбці – від приниження. Гріхи можуть загубити, позбавити здоров’я, знищити дарування, наповнюють серця зневірою, тугою та відчаєм. Усі це хрести, і без них, як без лікувальних мір, немислимо вилікувати хворих душевно, сердечно та духовно”.
Справа у тому, що несення хреста – це тренування чеснот. Добрішим не можна стати без хреста. Сильнішим духовно не можна стати без хреста. Хрест даний не для смерті, а для воскресіння. Це твій хрест і тільки через нього промислом Божим можливо досягнути досконалості.
Несення хреста зцілює. “Духовні хвороби, – зауважує один новомученик, – можуть бути вилікувані тільки лише духовними засобами. Так, треба понести хрест приниження, щоб стати смиренним, хрест безпомічності та людської байдужості – щоб відчути милосердя та всепрощеність Божу і полюбити Христа до бажання іти за Ним, хрест непослуху – щоб охотно віддатися благій волі Господній, хрест розчарування у світському житті – щоб ожити для Господа, хрест власної гріховності та нечистоти – щоб істино покаятися та вирішити перемогти у собі гріховність слізною молитвою до Христа і Богоматері… По-іншому не можна зрозуміти істини, здобути духовного зору, стати на шляху Христовому, пізнати правду Божу, увірувати в майбутнє життя та, що головне, зрозуміти безмірну, незрівняну, животворну любов Божу та надихнутися пізнанням істини до рішучості відповісти Христу: “Іду за Тобою, милосердний Господи, хочу спастися!”
Ієрей Андрій Гавриленко
Переклад з рос. Любові Максимчук
