П’ятниця, 6 Грудень, 2024
Всі новини Публікації Творіння святих отців

Безцінні думки Святителя Феофана Затворника, які вказують шлях до спасіння

У кінці минулого століття Церква канонізувала давно шанованого в народі єпископа Феофана (Говорова). І тепер його ім’я в історії — святитель Феофан Затворник. Подвижник, богослов і духовний наставник багатьох християн. Усебічна освіта, вільне володіння кількома іноземними мовами, глибокі знання в галузі медицини, психології та інших науках — усе це було використане ним для служіння Церкві.

Щоб навчити святості, треба бути причетним до неї, безперестанку горіти духовним вогнем, а для цього необхідне усамітнення з Богом. Вершиною подвигу святителя став двадцятидворічний затвор у Вишенському Успенському монастирі, де він, утім, не залишав тих, хто жадав його настанов. Щоденно вишенський затворник отримував кілька десятків листів і знаходив сили відповідати всім. Ці роки затвору святителя дали рясний плід — незчисленні богословські праці.

Публікуємо фрагменти з творів святителя Феофана, щоб комусь нагадати, а когось, можливо, й познайомити з безцінними думками, які вказують шлях до спасіння.


Кого не було під час стрітення Господа, коли Він урочисто, як цар, входив до Єрусалима, і хто не вигукував тоді: «Осанна Сину Давидову!» (Мф. 21, 9). Але пройшло всього лише чотири дні, і той же народ, тим же язиком кричав: «Розіпни, розіпни Його!» (Лк. 23, 21). Дивне перетворення! Але що дивуватися? Чи не те саме робимо ми, коли після прийняття святих Таїн Тіла й Крові Господніх, щойно виходимо з церкви, забуваємо все: і своє благоговіння, і Божу до нас милість — і віддаємося, як і раніше, гріхам самодогодливим, спочатку маленьким, а потім і більшим, і, можливо, ще раніше чотирьох днів, хоча й не кричимо іншому: «Розіпни!», а самі розпинаємо в собі Господа. І все це бачить і терпить Господь! Слава довготерпінню Твоєму, Господи!

Не те, що входить до вуст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить (Мф. 15, 11). Господь сказав так не тому, що Він не благоволив до посту чи вважав його непотрібним для нас, ― ні, і Сам Він постив, і апостолів навчив тому, і в Церкві Своїй установив пости, а сказав це для того, щоб, постуючи, ми не обмежувалися одним лише малоїдінням чи сухоїдінням, але дбали при цьому й душу свою тримати в пості, не потураючи її побажанням і пристрасним пориванням. І це головне. Піст же слугує потужним для того засобом. Основа пристрастей у плоті; коли виснажена плоть, тоді ніби підкоп зроблено під пристрасті й твердиня їхня руйнується. Без посту ж подолати пристрасті ― було б чудом, схожим на те, щоб бути у вогні й не обгорати. У того, хто задовольняє повсякчас плоть свою їжею, сном і спокоєм, як утримається що-небудь духовне в помислах і намірах? Звільнитися від землі й увійти в споглядання невидимих речей і прагнення до них йому так само просто, як знесиленій пташці злетіли над землею.

Причина недоброго життя, яка відкривається у свідомості й досвіді, є ослаблення в нас відчуття страху Божого, або почуття залежності від Бога, ослаблення, що доходить іноді до крайньої межі — до цілковитої втрати цього почуття. Начало гріховного життя, що діє в нас, є себелюбство й самодогоджання, інакше — егоїзм, самість. Руйнується самість, і воскресає в людини страх Божий, або почуття залежності від Бога, у покаянні. Саме та людина живе у стані відпадіння від Бога, котра для себе лише живе й не думає про Бога і про небо, або, за словами Давида: «Бога не ставить перед собою» (Пс. 53, 5; 85, 14).

З гордих Господь насміхається, а покірливим милість дає (Притч. 3, 34). Згадай особливо слова ці, коли йдеш до сповіді. Ніщо так, як гордість, не в’яже язик сказати: грішний. Змирися ж перед Господом, не жалій себе, не бійся лиця людини. Розкрий сором свій, щоб омитися; покажи рани свої, щоб зцілитися; розкажи всі неправди твої, щоб виправдатися. Чим більш безжальним будеш до себе, тим більше жалю явить тобі Господь, і відійдеш ти з солодким почуттям помилування. Це і є милість Господа нашого Ісуса Христа, яка дається від Нього тим, хто змиряє себе щирим сповіданням гріхів своїх.

Саможаління ― корінь усіх наших поривань до гріха. Хто ж не потурає собі, той завжди твердий у добрі. Найбільше потрібно тримати в найсуворішій дисципліні плоть, цю рабу нетямущу. Коли приборкують її, вона смиренна; а дай їй лише малу волю, вона вже й починає випускати кігті…

Погибелі передує гординя, падінню ж ― бундючний дух (Притч. 16, 18). Отже, не допускай думок злих, і не буде падінь. Між тим, про що найбільше не дбають? Про думки. Їм дозволяють вирувати скільки і як завгодно, і думати не думають коли-небудь приборкувати їх або спрямовувати до розумних занять. А між тим, у цьому гармидері внутрішній підходить ворог, вкладає зло в серце, улещує його і схиляє на це зло. І людина, сама того не помічаючи, стає готовою на зло. Залишається їй або здійснити викуване серцем зло, або боротися. Але в тому наше горе, що за останнє ніхто майже не береться, а всі, як зв’язані, ведуться на зло.

Хто вухо своє затикає від зойку убогого, то й він буде кликати, та не отримає відповіді (Притч. 21,13). А ми часто дивуємося: чому Бог не слухає молитов наших? Ось і причина! Тому що бували, напевно, випадки, коли ми затуляли вуха свої від прохань нужденного; ось і нас не чує Господь. Але це ще не велике горе, якщо не чує Він молитву про щось тимчасове, а ось горе, якщо не стане Господь слухати нас, коли ми почнемо молитися Йому про відпущення гріхів наших. Треба поспішити попередити це крайнє лихо за прикладом Закхея, якому за його мудрі рішення сказав Господь: сьогодні на дім цей спасіння прийшло (Лк. 19, 9).

Остання мета людини ― в Бозі, в єднанні або живому союзі з Богом. Створена за образом і подобою Божою, людина самою природою своєю є певним чином Божого роду. А будучи Божого роду, вона не може не шукати єднання з Богом не лише як зі своїм началом і первообразом, але і як з верховним благом. Саме тому серце наше й буває радісним лише тоді, коли воно має в собі Бога і коли Бог владує ним. Ніщо, крім Бога, не заспокоює його. Соломон багато знав, багато чим володів і багато чим насолоджувався; але все це зрештою змушений був визнати марнотою і загибеллю духу (Еккл. 1, 8, 17–18; 3, 10–11; 8,17). Один спочинок для людини в Бозі.

Джерело

Вас може зацікавити

Єпископ Афанасій молитовно відзначив день ангела. ФОТО

Редактор Головний

Херсонська єпархія діє в межах визначеної її статутом території Херсонської області

Редактор Головний

Що таке справжнє духовне життя та за яких умов воно розпочинається

Редактор Головний