Всі, хто ходить у храм, повинні бути закохані в Христа, щоб це могли помічати й інші. Хіба ми не говоримо: «любов приховати неможливо»? Значить, якщо ми любимо Христа, то це стане ясно і всім оточуючим.
Скільки розкиданих по всій Землі нас, християн, для того, щоб інші, побачивши нас закоханими в Христа, самі скуштували цієї радості і сказали: «що з тобою? Чому ти такий радісний, коли повертаєшся з Літургії? Чому так світяться твої очі? Чому таке освічене твоє обличчя? Чому з твоїх вуст капає мед? Чому я відчуваю твою любов? Чому твій дотик робить мене м’якше? – Чому? Тому що існує Він. – Хто це? – Христос. – Де Він? І я хочу побачити Його обличчя! – Приходь. – Куди? – До церкви. Приходь, щоб Його побачити. Я туди ходив. Не знаю, що ще додати. Я туди ходжу. Якщо тобі щось сподобалося в мені, ось мій такий секрет. У мене немає інших таємниць краси. У мене немає іншого секрету щастя. Я ходжу туди. Ходжу до церкви, відчуваю, що там Господь, і життя моє змінюється».
Мені подобається такий церковний підхід. Мені подобається така екклесіологія. Екклесіологія, що має зв’язок з Христом, в якому немає формальних приписів і обов’язків. Це не те, що говорять ті, хто виріс з такими приписами: «І ми повинні чинити так само». «Повинні» у святих значить в точності наступне: виходить з серця, само собою, як рух життя і любові.
Тому не тисни на свою дитину. Запитаєш мене: «що мені робити? Він не ходить до церкви». Не муч його. Говори делікатно, очі твої нехай випромінюють постійно ентузіазм і радість, дитина це обов’язково зрозуміє і прийде потім сама. Якщо не відчує, вона скаже сама, може, у тебе самого не було такої радості, сам винен, не наполягай тільки, все роби з лагідністю і ніжністю. Або, можливо, ще не прийшла її година. В такому випадку треба чекати з терпінням зміни і чуда Божого. Це не означає, що вона ніколи вже не ступить до церкви. Але і цей тиск, який ти здійснюєш, цей шум щонеділі теж не вирішення проблеми. Церква – це місце любові, місце радості, а не примусів.
Хочу також звернутися і до твоєї дитини: «коли тебе мама або батько будуть примушувати йти в храм, то скажи, що прийдеш пізніше. Не пропускай можливості піти до церкви тому, що ти посварився з батьками. Піди для мене, зроби мені таку послугу. Потім зрозумієш, що найбільший подарунок, який ти зробиш самому собі, – похід до церкви. Під церквою Я розумію не окрему будівлю, але Христа, Якого ми знаходимо там. У церкві ми можемо долучитися до Його святих таїн. Це місце Його присутності. Він Сам це говорив, Сам закликає тебе до Себе, абстрагуйся зараз від того, що тобі говорять мати і батько. Ти йдеш не заради них. Туди тебе кличе Христос. Тебе закликає Христос, кажучи: Це творіть в Мій спогад. Зберіться всі разом, помоліться, візьміть хліб і вино, благословіть і причаститеся Моєї плоті і крові і будете мати життя вічне, будете Мене пам’ятати на досвіді, Я буду завжди біля вас».
З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»
Переклад з новогрецької Сергія Рудька
