Коли тебе просвітлює Бог – бачиш свою темряву.
Чому храм повинен викликати страх? Чому я і ти повинні викликати страх? Чому особи, які ототожнюються з достовірністю, з авторитетом, з владою смиренного Христа, повинні викликати занепокоєння і страх? Господь не викликав ні найменшого страху у своїх учнів-апостолів. Підійшли апостоли Андрій і Фома на Горі блаженств до Нього і кажуть: «Господи, у нас немає їжі. Що буде?» Подивися на цю простоту, на цю природність. Чи пам’ятаєте, що сказали: «Господи, скажімо, щоб зійшов вогонь і спалив їх» – в одному місті, де їх не прийняли. Така простота і природність. Як би говорить кожен апостол: «Я такий, який є. Так, я незрілий. Але я незрілий для Господа мого. Він мене любить таким, яким я є».
Це і є Церква. Така Церква мені подобається. Знаю, що і тобі така Церква подобається. Значить, якщо тобі подобається така Церква, то ходи в таку Церкву. Піди в храм, який поблизу тебе. Один мені каже: «Так, я тоді піду туди, де ти». Але ж шукане не я. Як відбувається Літургія у тебе, так само відбувається і у мене, куди б я не пішов служити. Не слід очікувати обов’язково змін навколо себе. Ти сам змінишся всередині. Навчися так дивитися на Бога, на Бога, Який хоче від тебе, щоб ти зробив один крок. Хоча б маленький крок, щоб ти піднявся вгору на сходинку. І Він все інше подасть. Не переживай. Люби Бога. Господь – не страховисько. Господь – не паніка. Господь – не страх. Господь не несе загрози, а лише милосердя, смиренність і любов, справедливість і поблажливість, наснагу строгості. Багато каються самі по собі це розуміють і говорять: «Я повинен трошки попрацювати. У чому я жив? У темряві я жив!» «Добре. Ти зрозумів, що жив в темряві?» – «Звичайно, жив в темній ночі. Густа темрява. Хочу трошки боротись». – «Добре. Тобі я не потрібен значить. Чому? Тому що ти сам це зрозумів і сказав. Прийняв те, що жив в густому мороці, значить зараз до тебе прийшло просвітлення».
Ось що значить просвітлення. Коли тебе просвітлює Господь, то починаєш бачити темряву. Коли тебе просвіщає Господь, йдеш вперед і біжиш на подвиг, працюєш з радістю. Потім прагнеш, додаєш зусилля і хочеш ще чогось. І кажеш: «Хочу почитати книг». Один мені каже: «Коли ще будеш щось говорити, прийду тебе послухати». «Я говорю тільки на одній передачі». – «Де ще мені тебе послухати? Яку мені ще книгу прочитати? » – «Пірейська Церква постійно транслює передачі». – «Так, слухаю багато». Ось це я маю на увазі. Божественне натхнення, старанність, завзяття вперед. Щоб тобі почати рухатися вперед, спочатку треба побачити перед собою Бога – Бога смиренного, Бога любові, милосердя і поблажливості. Все покривається любов’ю.
Скільки людей до сьогоднішнього дня куштували будь-яку їжу, незважаючи на піст. Ніколи не дотримувалися пісних днів, зараз же ті самі люди роблять якийсь подвиг. Постять, сповідаються. Скільки говорили, що позбудуться якоїсь пристрасті, і виправилися, зібралися, повернулися до своїх родин, врятували свій шлюб і не розлучилися. Чому? Тому що відчули: щось в середині змінилося і прикрасило життя. І сказали: «Будемо жити разом. Добре, що я люблю тебе і ти мені подобаєшся». Так казав ти своїй дружині, але раніше не відчував цього. Ось що робиться, коли приходить просвітлення. І до тебе воно приходить тоді, коли пізнаєш справжнього Бога.
З книги о. Андрія (Конаноса) «Любов назавжди»
Переклад з новогрецької Сергія Рудька
