Апостольське приємство – це збереження благодаті Святого Духа, що невидимо передається при видимому рукоположенні православного духовенства.
Благодать, отримана апостолами в День П’ятидесятниці та передана їх наступникам. Вона протягом двох тисячоліть безперервно передається з покоління в покоління, тим самим засвідчує постійну присутність Святого Духа у Святих Таїнствах Православної Христової Церкви.
Першим, хто сформував думку апостольського приємства, був Святий Климент Римський, який у посланні до Коринфян писав: “Апостоли поставили служителів, щоб коли вони почиють (апостоли, -Авт.), інші випробувані мужі могли прийняти на себе їх служіння”.
На необхідну умову апостольського приємства вказує і св. Іриней Ліонський у відомому трактаті “Проти єресів”: “Всі охочі бачити істину можуть у будь-якій Церкві взнати передання апостолів, що відкрите у всьому світі, і ми можемо перерахувати єпископів, які були поставлені апостолами в Церквах, та приємників їх до нас”.
Згідно вчення Православної Церкви, апостольське приємство вимагає не лише безперервного зв’язку рукоположень від апостолів, а і передачі благодатних дарів і, зокрема, благодатного дару Священства.
Що це означає? Це значить, що зв’язок рукоположення з апостолами може бути збережений, але якщо єпископ впав у розкол чи єресь, то благодать Святого Духа відступила, і тому апостольського приємства у цьому випадку недостатньо. Ось чому Церква, як носій благодаті Святого Духа, постійно чітко і твердо захищає не лише збереження апостольського приємства, а й благодаті, яку отримали апостоли у День П’ятидесятниці.
Саме апостольське приємство відіграло важливу роль у боротьбі з єресями. Так, Тертуліан, викриваючи єретиків, пише: “Хай покажуть основи своїх Церков, розкриють послідовність своїх єпископів, що мають від початку своє приємство, і так, що перший мав наставником чи попередником своїм когось з апостолів або ж мужів апостольських. Оскільки апостольські Церкви саме таким чином доводять своє становище”.
Чітко говорить про втрату благодаті Св. Василій Великий у посланні до єпископа Іконійського Амфілохія: “Перші відступники (має на увазі тих, хто пішов у розкол, – Авт.), отримали посвячення в Отців через покладення рук отримали дар духовний, але відколовшись, стали мирянами, не мали влади ні хрестити, ні рукополагати і не могли передавати іншим благодать Святого Духа, від якої самі відступили: “У цьому тексті Святитель чітко вказує тим, хто відступив, що вони отримали благодать при рукоположенні, але відступивши від істини, не лише втратили її , а й стали мирянами, тому не можуть передавати іншим благодать, від якої самі відступили.
Втрата апостольського приємства означає втрату благодаті. З втратою благодаті людина втрачає невидимий духовний зв’язок з Богом. Зв’язок, що передається та отримується у Святих Таїнствах. Ось чому Православна Церква так твердо і непохитно стоїть на збереженні як і апостольського приємства, так і Божої Благодаті. Як тільки цей зв’язок хтось хоче порушити, Церква миттєво реагує і якщо не має розкаяння, відокремлює чи то окремо взятого вірянина чи цілу громаду.
Тут виникає питання: хто може бути хранителем апостольського приємства та Божої Благодаті. Відповідь чітко дає Нікео-Царградський “Символ віри”: “Вірую у Єдину, Святу і Соборну, Апостольську Церкву”. Лише Соборна Апостольська Церква є єдиним хранителем апостольського приємства та Божої Благодаті. Всі, хто знаходяться поза нею, згідно першого правила Св. Василія Великого і другого правила шостого Вселенського Собору, не можуть мати благодаті.
Про відсутність апостольського приємства поза Православною Церквою вчить патріарх Феодор Вальсамон у канонічній 33-ій відповіді Олександрійському патріарху Марку.
Монахи Святої гори Афон на чолі зі Святим Нікодимом Святогорцем чітко стверджували про повну відсутність апостольського приємства поза Православною Церквою. Святий Нікодим виклав це у збірці канонів Православної Церкви з поясненнями.
Будь то Київський патріархат, разом з незамінним своїм лідером, колишнім митрополитом Філаретом (Денисенком), чи Автокефальна Церква, що бере свій початок від самосвятів липківців, чи інших новітніх конфесій, чи з багаторічною історією, та якщо вони добровільно пішли проти встановлених Апостолами правил, чи правил Вселенських Соборів, таких Церква відокремлює від себе і, за словами Святого Євангелія, вони стають “яко язичник і митар”.