| Світла седмиця – загальниця. |
 Посту немає.
|
Апостола та євангеліста Марка
(63).
Прп. Сильвестра Обнорського (1379). Прп. Василія Поляномерульського (1767) (Рум.).
Сщмч. Сергія пресвітера (1938). Прп. Вассіана Сліпого (1827).
Царгородської ікони Божої Матері (1071).
Євангельські Читання
Діян., 8 зач., III, 11-16. Ін., 11 зач., III, 22-33.
Після заамвонної молитви на літургії читається молитва на роздроблення артоса та буває роздроблення і роздача артоса.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
ДВА У НАС ЖИТТЯ – ПЛОТСЬКЕ ТА ДУХОВНЕ. ДУХ НАШ ЯК НІБИ ПОХОВАНИЙ У ПЛОТІ. КОЛИ, ОЖИВШИ БЛАГОДАТТЮ БОЖОЮ, ПОЧНЕ ВІН ВИТЯГУВАТИ З СЕБЕ СПІВРОЗЧИНЕННЯ З ПЛОТТЮ ТА ЯВЛЯТИСЯ У ДУХОВНІЙ ЧИСТОТІ СВОЇЙ, ТОДІ ВІН ВОСКРЕСАЄ АБО ВОСКРЕШАЄ СЕБЕ ЧАСТИНА ЗА ЧАСТИНОЮ.
КОЛИ Ж ВІН ВСЬОГО СЕБЕ ВИЖЕНЕ З ЦІЄЇ ЗВ’ЯЗНОСТІ, ТОДІ ВИХОДИТЬ ЯК З ГРОБУ, В ОНОВЛЕНОМУ ЖИТТІ, І ТАКИМ ЧИНОМ ДУХ СТАЄ САМ СОБОЮ ЖИВИМ ТА ДІЙСНИМ; А ГРОБ ПЛОТІ САМ СОБОЮ Є МЕРТВИМ ТА БЕЗДІЯЛЬНИМ, ХОЧА ТЕ ТА ІНШЕ В ОДНОМУ ТА ТОМУ Ж ЛИЦІ. І ОСЬ ТАЄМНИЦЯ ТОГО, ЩО ГОВОРИТЬ АПОСТОЛ: “ДЕ ДУХ ГОСПОДНІЙ, ТАМ СВОБОДА” (2 КОР. 3, 17).
ЦЕ – СВОБОДА ВІД ПРИСТРАСТЕЙ, ЯКІ РОЗТЛІВАЮТЬ ЄСТВО НАШЕ. ЦЕЙ ДУХ, ЯКИЙ ВСТУПИВ У СВОБОДУ ЧАД БОЖИХ, ТЕЖ ПРИВАБЛИВО РОЗЦВІЛИЙ МЕТЕЛИК, ЯКИЙ ВИПУРХНУВ ЗІ СВОГО КЛУБОЧКА. ОСЬ ЙОГО РАЙДУЖНЕ РОЗКВІТНЕННЯ: ЛЮБОВ, РАДІСТЬ, МИР, ДОВГОТЕРПІННЯ, БЛАГІСТЬ, МИЛОСЕРДЯ, ВІРА, КРОТКІСТЬ, СТРИМАННЯ. НЕВЖЕ ПОДІБНА КРАСОТА ДОСКОНАЛОСТІ НЕ МАЄ СИЛИ ПРОБУДИТИ У НАС БОРОТЬБУ?
Господь, посилаючи на проповідь св. апостолів, повелів їм нічого не мати при собі. Один одяг на плечах, сандалі на ногах, посох у руках – і все тут. І не про що не піклуватися, ступаючи на працю цю, ніби вони були повністю забезпечені. І, дійсно, апостоли були повністю забезпечені, без всякого зовнішнього забезпечення.
Як же це влаштовувалося? Повноцінною відданістю їхньою у волю Божу; тому Господь так і влаштовував, щоб вони не мали ні в чому потреб. Ворушив серця тих, хто слухав проповідь, і вони харчували та прихищали проповідників. Але апостоли не піклувалися про це та не чекали нічого, а все покладали на волю Господа. Від того терпеливо виносили і якщо щось траплялося неприємне. Одна у них була турбота – проповідувати, і одна печаль, якщо не слухали проповіді. Звідси чистота, незалежність та багатоплідність проповідування.
І нині б так треба, але неміч наша вимагає зовнішнього забезпечення, без якого ми і кроку не зробимо. Це, однак, не докір нинішнім нашим апостолам. Спочатку вони точно спираються на це забезпечення, але потім воно зникає з голови, і вони працею своєю підносяться у стан боговідданості, з цього моменту, треба думати, і починається справжня плодоносність проповіді. Боговідданість – вища ступінь моральної досконалості, і не раптом до неї доходять, як тільки пізнають ціну її. Вона сама приходить після роботи над собою.
