Преподобний Афанасій Афонський народився в місті Трапезунді. У Святому Хрещенні отримав ім’я Авраамій. Походив від благородних і знатних батьків. Батько був родом із Антіохії, мати – з Колхіди.
Рано осиротівши, він виховувався у однієї благочестивої черниці, наслідуючи свою названу матір в навичках чернечого життя, пості та молитві.
Після смерті названої матері Авраамій в 945 р. прибуває до Константинополя, до двору тодішнього візантійського імператора Романа Старшого, де стає учнем знаменитого ритора Афанасія. З часом учень досяг вершин свого учителя і сам став наставником юнаків. Авраамій вів строге і стримане життя, спав мало та й то сидячи на стільці, а їжею для нього були ячмінний хліб і вода. Коли його вчитель Афанасій, по немочі людській, став заздрити своєму учневі, блаженний Авраамій залишив наставництво й віддалився.
Зустрівши Преподобного Михаїла Малеїна, ігумена Кімінського монастиря, Святий розповів про себе й відкрив йому своє бажання стати ченцем. Старець багато часу присвятив бесідам з Авраамом. Якось до Преподобного Михаїла прийшов його племінник Никифор Фока (963-969), відомий полководець, майбутній візантійський імператор. Його вразив глибокий розум Авраамія і він на все життя зберіг побожне шанування і любов до Святого. Невдовзі Преподобний прийняв чернечий постриг з ім’ям Афанасій. Працював над переписуванням Священних книг, переписав Святе Євангеліє і Апостол.
Через короткий час тривалими постами, постійною молитвою та працею Афанасій досяг такої досконалості, що ігумен благословив його на подвиг безмовності у окремому місці неподалік від монастиря. Пізніше, покинувши Кимин, він обійшов багато пустинних місць і, натхненний Богом, 958 року прийшов на місце під назвою Мелана на самому краю Афона, віддалене від інших чернечих жител. Тут Преподобний побудував собі келію і став трудитися, від подвигу до подвигу, здобуваючи чесноти.
Ворог роду людського намагався викликати у Святого ненависть до обраного ним місця, боров його лихими помислами. Подвижник вирішив потерпіти рік, а там, як Господь влаштує. У останній день терміну, коли Святий Афанасій став на молитву, несподівано осяяло його Небесне Світло, сподобивши його незрівнянної радості, усі помисли враз розвіялися, а з очей потекли благодатні сльози. Відтоді Святий Афанасій отримав дар розчулення, а місце своєї самоти полюбив з тією ж силою, з якою раніше ненавидів.
У той час Никифор Фока, переситившись військовими подвигами, згадав свою обітницю стати ченцем і просив Преподобного Афанасія на його кошти влаштувати монастир, тобто побудувати для нього і братій келії для безмовності і храм, де б братія мала можливість причащатись у неділі Божественних Христових Таїн.
Уникаючи лишніх турбот Афанасій спочатку не погоджувався прийняти ненависне золото, але, бачачи гаряче бажання і добрий намір Никифора і побачивши в цьому волю Божу, приступив до побудови монастиря. Він спорудив великий храм на честь Святого Пророка і Предтечі Христового Іоана та храм, біля підніжжя гори, на честь Пресвятої Діви Богородиці. Навколо цього храму з’явилися келії т були споруджені трапезна, лікарня, готель та інші необхідні будівлі.
У монастир звідусіль сходилася братія не лише з Греції, але й із багатьох інших країн.
Святий Афанасій встановив в обителі спільножитний устав на основі древніх палестинських монастирів. Братія ревно дотримувалась богослужбового уставу, не дозволяла собі лишніх розмов під час служби, спізнювань чи передчасного залишення без потреби храму.
Сама Пречиста Богородиця, Небесна Владичиця Афону, благоволила до Святого. Багато разів він удостоювався Її бачити. Одного разу стався в монастирі великий голод. Ченці один за одним стали покидати Лавру. Преподобний залишився один і теж вирішив піти. Раптом він побачив Жінку, що йде йому назустріч. «Хто ти і куди йдеш»? – тихо запитала Вона. «Я тутешній чернець», – відповідав Святий Афанасій і розповів про себе та свої турботи. «І заради шматка хліба насущного ти покидаєш обитель, якій належить прославитися на віки? Де твоя віра? Вернися і Я допоможу тобі». «Хто ти»?, – запитав Афанасій. «Я Мати Господа твого», – відповідала Жінка і повеліла Афанасію ударити жезлом об камінь. Від удару з тріщини пробилося джерело, яке існує і до сьогодні, нагадуючи про дивні відвідини.
Святий повернувся до монастиря. Число братії росло, в Лаврі відновилися будівельні роботи.
Преподобному було відкрито час його кончини. Давши братії своє останнє благословення, він пішов у свою келію для молитви. Вийшовши з неї, з радістю пішов оглядати будівництво нового храму. Коли Афанасій піднявся на дах церкви, то раптово її верхівка впала. З усіх, хто був на даху, живими залишилися лише він і зодчий Даниїл. Проте, коли братія, розчищаючи завали, дісталася до свого настоятеля, то знайшли його вже бездиханним.
Тіло Преподобного пролежало без поховання три дні. За цей час воно не змінилося, не набрякло і не потемніло. А під час похоронних піснеспівів з рани на нозі, всупереч природі, витекла кров. Деякі старці збирали цю кров шматками матерії, і багато хто через них отримував зцілення.
За своє святе життя преподобний Афанасій удостоївся дару передбачень та чудотворінь: знаменням хреста він зціляв хворих і виганяв нечистих духів. Пречиста Богородиця кілька разів являлася Преподобному, обіцяючи Великій Лаврі свою невичерпну допомогу і захист.
