| Седмиця 3-я після Пасхи. Глас 2. День пісний. |
 Дозволяється риба.
|
Апостола та євангеліста Марка
(63).
Прп. Сильвестра Обнорського (1379). Прп. Василія Поляномерульського (1767) (Рум.).
Сщмч. Сергія пресвітера (1938). Прп. Вассіана Сліпого (1827).
Царгородської ікони Божої Матері (1071).
Євангельські Читання
Утр. – Лк., 50 зач., X, 1-15. Літ. – Діян., 21 зач., VIII, 40 – IX, 19. Ін., 23 зач., VI, 48-54. Ап.: 1 Пет., 63 зач., V, 6-14. Мк., 23 зач., VI, 7-13.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Св. Павел спочатку так ревно захищав старозавітні порядки, тому що щиро був переконаний, що на те, щоб ті порядки стояли незмінно, є непорушна воля Божа. Не тому був ревним, що це була батьківська віра, але тому, що ревнуючи службу Богу приносив.
У цьому був дух його життя – Богу себе присвячувати та всі сили звертати на угодне Йому. Тому для навернення його або для того, щоб змусити його не стояти так на старозавіті, а стати, навпаки, на сторону новозавітну, достатньо було показати, що Бог не хоче вже старого завіту, а хоче нового, усе благовоління Своє від першого переніс до другого. Це і звершило у ньому явлення йому Господа на шляху. Тут ясно стало для нього, що він не туди направляє свою ревність, куди слід, і що діючи так, не догоджає Богу, а йде проти волі Його.
Такий стан речей, з допомогою благодаті Божої, відразу ж змінив його прагнення, і він сказав: “Господи, що повелиш мені робити?” І з цього моменту всю свою ревність звернув уже на те, що йому вказано було, і все своє життя не забував цієї події у житті своєму, але вдячно згадуючи її, зігрівав тим ревність свою – не шкодуючи сил працювати для Господа Спасителя свого. Так діє та так слід діяти всім, хто щиро звертається до Господа.
Господь, посилаючи на проповідь св. апостолів, повелів їм нічого не мати при собі. Один одяг на плечах, сандалі на ногах, посох у руках – і все тут. І не про що не піклуватися, ступаючи на працю цю, ніби вони були повністю забезпечені. І, дійсно, апостоли були повністю забезпечені, без всякого зовнішнього забезпечення.
Як же це влаштовувалося? Повноцінною відданістю їхньою у волю Божу; тому Господь так і влаштовував, щоб вони не мали ні в чому потреб. Ворушив серця тих, хто слухав проповідь, і вони харчували та прихищали проповідників. Але апостоли не піклувалися про це та не чекали нічого, а все покладали на волю Господа. Від того терпеливо виносили і якщо щось траплялося неприємне. Одна у них була турбота – проповідувати, і одна печаль, якщо не слухали проповіді. Звідси чистота, незалежність та багатоплідність проповідування.
І нині б так треба, але неміч наша вимагає зовнішнього забезпечення, без якого ми і кроку не зробимо. Це, однак, не докір нинішнім нашим апостолам. Спочатку вони точно спираються на це забезпечення, але потім воно зникає з голови, і вони працею своєю підносяться у стан боговідданості, з цього моменту, треба думати, і починається справжня плодоносність проповіді. Боговідданість – вища ступінь моральної досконалості, і не раптом до неї доходять, як тільки пізнають ціну її. Вона сама приходить після роботи над собою.
