4 листопада, понеділок. (22 жовтня за старим стилем)
Седмиця 20-та після П’ятидесятниці.
Посту немає.
Святкування на честь Казанської ікони Божої Матері (1612). Андрониківської та Якобштадтської (XVII) ікон Божої Матері.
Рівноап. Аверкія, єп. Ієрапольського, чудотворця (близько 167). Семи отроків, що в Єфесі: Максиміліана, Іамвліха, Мартиніана, Діонісія, Антоніна, Константина (Єксакустодіана) та Іоанна (близько 250; 408–450). Мчч. Олександра єп., Іраклія воїна та жон Анни, Єлисавети, Феодотії і Гликерії (II–III). Сщмчч. Серафима (Самойловича), архієп. Углицького, і з ним Володимира Соболєва, Олександра Андреєва, Василія Богоявленського, Олександра Лебедєва пресвітерів і прмчч. Германа (Полянського) і Мини (Шелаєва) (1937); сщмчч. Миколая Богословського, Миколая Ушакова пресвітерів і прмч. Григорія (Воробйова) (1937).
Читання дня
Утр.: — Лк. 1:39-49,56 (зач. 4). На літ.: — Ап.: Флп. 2:12-16 (зач. 241). Рівноап. (під зачало): Євр. 7:26-8:2 (зач. 318). Богородиці: Флп. 2:5-11 (зач. 240). Єв.: Лк. 10:22-24 (зач. 52). Рівноап. (під зачало): Ін. 10:9-16 (зач. 36). Богородиці: Лк. 10:38-42,11:27-28 (зач. 54).
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться” (Ін. 10:9). Це те саме, що в іншому місці говорить Господь: “ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ін. 14:6).
І ще ближче підтвердив Він те саме, коли сказав: “без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15:5).
Той і християнин, хто весь у Христі, і хто все, що має в собі цінного, все те від Христа має. Виправдання в нього Христове, і тіло його теж Христове. Той, хто спасається, тому спасається, що одягнений у Христа. У цьому тільки положенні він має доступ до Отця. Ми — ті, хто відпав від Бога, і за те під гнівом. Тільки тоді правда Божа відступає і милість Його простягається до нас і нас, що наближаються, приймає, коли ми наближаємося у Христі і через Христа. Печать Христова відбивається на всьому єстві християнина, і той, хто носить її, піде посеред тіні смертної і не злякається зла. Для того, щоб бути такими, ми маємо таїнства — Хрещення і Причастя, та Покаяння для тих, хто згрішив після Хрещення. Але це від імені Господа; з нашого ж боку, для прийняття їх, повинні утворитися в дусі приймальні настрої — віра, що сповідує: я загиблий і спасаюся тільки Господом Іісусом Христом; любов, що ревнує все присвячувати Господу Спасителеві, нічого не жаліючи; надія, що, нічого від себе не сподіваючись, упевнена, що не буде покинута Господом, але всіляку матиме від Нього допомогу — і внутрішню, і зовнішню — протягом усього життя, доки взята буде туди, де Він Сам.
(Лк. 10:38-42,11:27-28)
“Марія ж обрала благу частину” (Лк. 10:42). Успіння Божої Матері представляє благий кінець цього обрання. Сам Спаситель в Успінні Її прийняв у руки Свої Її душу. Того ж сподоблялися і багато святих; те ж зустрічають у різних видах і ступенях і всі виборці благої частини. У час обрання упованням тільки передбачається цей кінець, а в деякій мірі навіть передчувається; але потім труди, боротьба і примуси слідують одні за одними і затьмарюють обраний шлях. Дороговказною зіркою залишається благий кінець благої частини. Це те саме, що вдалині світиться вогник для подорожнього, захопленого темрявою. Надія — збуджувач енергії та підтримувач терпіння і сталості вх розпочатому, а сама вона міцна вірою. По вірі обирають, сподіванням бувають твердими в обранні, а терпінням досягають благого кінця.
