Дехто з «недалеких» християн собі думають, що піст полягає тільки в утриманні від їжі та пиття. Не їсти в піст м’яса та риби, або не споживати олій чи вина. Цим, на їх думку, вичерпується вся заповідь про піст. Але чи так це насправді? Ні! Правда, постити потрібно й тілесно, але з фізичним утриманням неодмінно повинен бути з’єднаний і піст духовний.
Так вчить і свята Церква: «Постячи, – говорить вона, – тілесно, будемо постити й духовно».
Що ж це за духовний піст, і чому він нам так необхідний?
Святі Отці так описують його: «Якщо постиш, покажи це своїми справами. Якими? Побачивши жебрака – допоможи йому. З ворогом – помирися. Щасливій людині не заздри. На красиву чужу дружину або чоловіка не задивляйся лицемірно. Постися й очима, і серцем, і вухами, і руками, і всіма твоїми почуттями… Руки збережи свої, щоб не присвоїти собі того, що тобі не належить. Ноги збережи від ходіння на ігрища та розваги. Слух стримуй від слухання наклепів і брехні, і нехай постять вуста твої, утримуючись від осуду інших».
Таким є, браття та сестри, піст духовний. Він нам необхідний тому, що без нього піст тілесний втрачає всяке значення. «Яка користь, якщо змучити своє тіло стриманістю, коли дух гордістю розпихується? Яку похвалу отримаємо за блідість від посту, коли ми бліднемо від заздрості? Яка чеснота не пити вина, а гнівом і ненависно впиватися?».
“Жодної користі немає, йдеться в Пролозі, – не їсти мяса чи риби, але з’їдати плоть братів свої, осуджуючи їх».
Отже, будемо, дотримуючись посту тілесно, постити й духовно, тобто зовнішні дії свого посту поєднаємо з внутрішніми. Очищаючи своє тіло стриманістю, очистимо й розум від помислів суєтних, і серце від бажань лукавих. Умертвлюючи тіло постом, умертвимо й пристрасті: гнів, злу похіть , жадоба до наживи та подібне зло. Прикрашаючи тіло тілесним постом, прикрасимо й душу чеснотами: милосердям, лагідністю, смиренням, із ворогами примиренням і милостинею. Ось це й буде справжній піст: Богу приємний, а для нас – спасительний. Амінь.
