| Седмиця 25-а після П’ятидесятниці. Глас 7. Різдвяний піст. |
 Їжа з олією.
|
Передсвято Введення у храм Пресвятої Богородиці. Прп. Григорія
Декаполита (816). Свт. Прокла, архієп. Константинопольського (446-447).
Мч. Дасія (284-305). Мчч. Євстафія, Феспесія та Анатолія (312). Сщмчч. Нірси єп. та Іосифа, учня його, Іоанна, Саверія, Ісакія та Іпатія, єпп. Персидських; мч. Азата скопця, Сасонія, Фекли , Анни та інших багатьох мужів та жон, що в Персиді пострадали (343). Прп. Даміана (в схимі Діодора) Юр’єгорського (1633).
Сщмчч. Олексія, Олександра, Володимира , Іоанна, Олексія, Василія, Миколая, Іоанна, Єміліана, Миколая пресвітерів, і прмчч. Арсенія, Євтихія та Іларіона, прмц. Іоанникії ігумені (1937). Прмц. Татіани (після 1937).
Євангельські Читання
2 Сол., 274 зач. (від полу́), I, 10 – II, 2. Лк., 87 зач., XVII, 26-37, і за середу (під зачало): 2 Сол., 275 зач., II, 1-12. Лк., 90 зач., XVIII, 15-17, 26-30. Свт.: Євр., 318 зач., VII, 26 – VIII, 2. Ін., 36 зач., X, 9-16.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“Хто стане зберігати душу свою, той загубить її; а хто загубить її, той оживить її”. Треба розуміти це так: зберігати душу свою означає жаліти себе; а губити душу – не жаліти себе; треба тільки мати на увазі, що на шляху заповідей Господніх або в праці для Господа.
І вийде так: хто працює Господу у виконанні Його заповідей, не шкодуючи себе, той спасеться; а хто жаліє себе, той загине. Стань жаліти себе, неодмінно виявишся порушником заповідей і, відповідно, рабом, який нічого не вартий; а такому рабові який може бути вирок? “Негідного раба викиньте у пітьму зовнішню: там буде плач та скрегіт зубів”.
Потрудіться поспостерігати за собою хоча б протягом одного дня, і побачите, що саможаління викривлює всі справи наші та відбиває охоту робити їх. Без праці та зусиль нічого не зробиш; а змусити себе жаль, – ось і зупинка. Є справи, які хочеш чи ні, а робити треба. Такі справи виконуються не відступаючи, хоча і важкувато. Але тут саможаління перемагається саможалінням. Не станеш робити – їсти нічого не буде.
А оскільки справи заповідей не такого роду, то при саможалінні вони завжди відпускаються. І потурати на погані справи теж можна тільки через саможаління. Шкода собі відмовити у тому, чого захотілося – бажане і виконується; і воно чи прямо є грішним, або ж веде до гріха. Так, той, хто жаліє себе завжди, що потрібно, того не робить, а що не потрібно, у тому собі потурає, і виходить нікуди не годиться. Яке ж тут спасіння?
