27 серпня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Феодосія Печерського. Публікуємо матеріал, підготовлений редакцією журналу “Фома в Україні”.
Він був руками свого вчителя, преподобного Антонія, і серцем ще тільки-тільки облаштовуваної Києво-Печерської обителі.
Строгий аскет, скромний послушник, палкий молитовник, невтомний трудівник, богомудрий пастир, людина широкого розуму, твердий керівник і чудовий організатор, він втілив у видимі образи та форми молитовне служіння свого старця, створюючи келії, храми, богадільні та майстерні.
Майбутній подвижник народився в передмісті Києва Василеві (Василькові). Батьки назвали хлопчика Феодосієм. Дитина не любила дитячих ігор і розваг однолітків. Його улюбленим заняттям було слухання Святого Письма, хлопчик з радістю і великим бажанням щодня відвідував Божий храм. За власним проханням Феодосій був відданий в навчання грамоті і, на подив близьких, дуже швидко досяг успіху в навчанні. Незабаром сім’я переселилася на землі Сіверщини, в місто Курськ, куди направили служити батька-офіцера. Коли Феодосію виповнилося 13 років, годувальник сім’ї помер.
З того часу юнак ще старанніше став молитися, почав носити грубий простий одяг і працювати разом зі слугами в будинку. Мати, жінка владна і груба, але яка по-своєму дуже любила сина, і без того не схвалювала його захоплення, а тепер і зовсім стала всіляко йому перешкоджати. Вона вимагала, щоб він кинув свої заняття, переодягнувся в належний одягу і йшов грати з однолітками, а не ганьбив своїм виглядом себе і свою сім’ю. Нерідко жінка била сина за подібний непослух.
Одного разу трапилися в їхньому місті мандрівники, які тримали свій шлях до Єрусалима. Дізнавшись про мету їхньої подорожі, хлопчик умовив пілігримів взяти його з собою. Мандрівники погодилися, і хлопчик вночі потайки втік з дому. Через три дні мати наздогнала його, побила, вилаяла мандрівників, а Феодосія зв’язала і на кілька днів залишила вдома в кайданах під замком. Правда, через кілька днів вона його випустила, взявши обіцянку більше не втікати з дому.
Якось юнак помітив, що в храмі рідко відбувається Божественна літургія через те, що не вистачає просфор. І став сам купувати пшеницю, молоти її і пекти просфори, які він потім роздавав в храмі. Так тривало два роки, поки мати не дізналась і жорстоко не покарала отрока. Після цього випадку Феодосій пішов у сусіднє місто до знайомого священника. Мати розшукала сина і знову силою повернула його додому.
На двадцять четвертому році життя майбутній преподобний таємно залишив рідну домівку, на цей раз назавжди, і відправився на батьківщину, до Києва, щоб там прийняти чернецтво. У той час в одній з печер під Києвом здійснював чернечий подвиг преподобний Антоній, який радо прийняв юнака, передбачивши в ньому великого подвижника.
Незабаром преподобний Никон, учень і сподвижник Антонія, постриг Феодосія в ангельський образ з тим же ім’ям. Святий Феодосій з більшою ретельністю і ревнощами став виконувати чернечі подвиги під керівництвом преподобного Антонія. Ночі вони проводили в молитвах і недосипанні, а вдень працювали, не покладаючи рук. Постом і молитвою новоспечений чернець упокорював душу, бдінням і працею — тіло. Ще з часу, коли Феодосій жив у батьківському домі, він носив на тілі залізний пояс. У спекотні ночі святий віддавав своє тіло в їжу комарам і мошкам, кров текла по його тілу, але він з терпінням і радістю переносив страждання.
Минуло чотири роки, як юнак прийшов в печери, але неспокійна мати знову його розшукала. Вона прийшла в печери, щоб умовити сина повернутися додому, обіцяючи йому не забороняти жити так, як він захоче. Але так сталося, що після розмов з сином, жінка сама прийняла чернечий постриг в Нікольському монастирі, де і померла у мирі через багато років.
Після майже двадцяти років чернечого подвигу, Феодосій був висвячений в сан ієромонаха, через три роки братія обрала його ігуменом. Святий щодня звершував Божественну літургію, намагався бути братії прикладом у всьому. У храм він приходив першим, а йшов звідти останнім, молився завжди з великою увагою. Працював більше всіх і часто виконував роботу за інших ченців. В їжу ігумен звичайно вживав сухий хліб і варену зелень без масла. Ніхто не бачив, щоб преподобний Феодосій спав лежачи. Зазвичай Божий обранець відпочивав сидячи.
З часу його ігуменства число братії збільшилась з 12 до 100 осіб. А якщо траплялося, що знесилений духом чернець йшов з монастиря, преподобний зі сльозами молився за нього перед Богом, поки той не повертався.
Святий Феодосій побудував біля монастиря будинок для жебраків і хворих. Все необхідне для них відпускалося з монастиря. Крім того, преподобний щосуботи посилав віз хліба ув’язненим у в’язницях. Ігумен ніколи не тримав великих запасів для братії, але за його молитвами братія ніколи не мала в чому-небудь потребу – монастирські запаси часто поповнювалися чудесним чином.
Усі, хто знає святого, від простолюдина до боярина дуже його поважали й шанували. Великі князі, особливо Ізяслав, любили слухати духовні настанови преподобного. Крім того, Феодосій не боявся викривати сильних світу цього. Незаконно засуджені завжди знаходили в ньому оборонця, а судді переглядали справи на його прохання.
Заздалегідь дізнавшись свою кончину, святий мирно відійшов до Господа. Через 34 роки після смерті він був прославлений у лику святих. З творів великого подвижника до нас дійшли шість повчань, два послання до великого князя Ізяслава і молитва за всіх християн. За свідченням одного з літописів, преподобний Феодосій, ігумен Печерський був одним з перших великих світочів, запалених на руській землі перед вселенським образом Христа. Іменем ченця названі Дальні (Феодосієві) печери і джерело на території Лаври.
Переклад Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ
