Мчч. Сергія і Вакха (290–303).
Мчч. Юліана пресвітера та Кесарія диякона (I). Мц. Пелагії Тарсійської (290). Мч. Поліхронія пресвітера (IV). Прп. Сергія Послушливого, Печерського, в Ближніх печерах (близько XIII). Прп. Сергія Нуромського (Вологодського) (1412). Знайдення мощей прп. Мартиніана Білоєзерського (1513). Свт. Іони, єп. Ханькоуського (1925). Сщмч. Миколая пресвітера (1942).
Псково-Печерської ікони Божої Матері, йменованої «Розчулення» (1524).
Євангельські Читання
Флп., 238 зач., I, 20-27. Лк., 31 зач., VІI, 17-30. Мчч.: Євр., 330 зач., XI, 33-40. Лк., 106 зач., XXI, 12-19.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Св. Іоанн предтеча посилає учнів своїх спитати Господа: чи Він Той, Який повинен прийти, чи потрібно чекати іншого? Не для себе він так запитував, бо знав точно, будучи сповіщений про це з неба, хто Іісус Христос, але для учнів. І учні шукали рішення цього питання через щире бажання знати істину.
Таким не має потреби багато говорити; Господь і не говорить, а тільки вказує на те, що було у ту пору ним здійснено. Божественні справи говорили самі про Божество Його. Це було таким очевидним, що учні не стали уже більше запитувати. Так і завжди. Сила Божа живе в Церкві; щирий шукає істини, відразу ж відчуває і переконується в істині. Це переконання покладає кінець усім питанням і повністю заспокоює.
Хто ж не хоче вірити та, втративши віру, починає шукати в Церкві і в Християнстві не основи віри, а приводів, як би виправдати своє невір’я, тому ніякі указання не здаються переконливими. Невір’я ж своє він вважає цілком ґрунтовним, хоча і основи його дріб’язкові та незначні. Того хоче його серце – тому все можна стерпіти.
