7.9 C
Lutsk
Неділя, 21 Квітень, 2024
Волинська єпархія Всі новини Інтерв’ю Публікації

На передовій ніхто не питає, з якого ви патріархату

З початку повномасштабного вторгнення клірик Волинської єпархії УПЦ протоієрей Георгій Михайлов здійснив близько 15 поїздок на передову до військових

Клірик Волинської єпархії Української Православної Церкви, настоятель храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці м. Камінь-Каширський (Воля) протоієрей Георгій Михайлов про те, що таке волонтерське капеланство, знає не з чуток. Священник активно допомагає воїнам, які боронять кордони нашої країни, ще з 2015 року. Тоді, коли тривала Антитерористична операція (АТО), він почав возити з Волині та східні напрямки, де велися активні бойові дії, волонтерську допомогу, військову амуніцію, продукти харчування.

«З початком АТО ми почали допомагати воїнам з нашого Камінь-Каширського району, які в той час несли службу у «гарячих» точках. Спільно з місцевими волонтерами та кліриками нашого округу ми почали збирати все те, що про просили військові. Спершу я з громадою долучалися до цих зборів, а вже з 2016 року почав і сам їздити безпосередньо у зону бойових дій», – пригадує отець Георгій Михайлов.

Так, за кілька років священник об’їздив повністю Луганський та Донецький напрямки. Саме там воювали волинські захисники.

«Зрозуміло, що волонтерів чимало, але забагато їх ніколи не буває. Тож ми, спільно з нашими громадськими організаціями, активістами та просто небайдужими людьми старалися організовувати поїздки перед великими святами, такими як Воскресіння Христове чи Різдво, завести нашим воїнам трошки гостинців, підтримати їх, поспілкуватися», – додає священнослужитель Волинської єпархії.

Початок повномасштабної війни отець Георгій, пригадує, зустрів у дорозі. У власних справах мав поїздку до столиці. Коли ж повернувся додому, сидіти, склавши руки не міг. Тож відразу відправився знову у дорогу, щоб допомогти в евакуації населення з Коростеня, Ірпеня та Бучі.
«Тоді у самі міста нас, звісно, не пускали. Це було дуже і дуже небезпечно. Та людей евакуйовували, тож спершу ми допомагали так», – розповідає священник.

З перших днів повномасшабної війни на захист Батьківщини став син прихожанки храму. Багато воїнів, які воювали під час АТО, знову взяли до рук зброю.

Тож громада активізувалася та активно знову почала збирати та передавати допомогу.

«Наші прихожанки постійно збираються, щоб наліпити вареників, пиріжків чи інших смаколиків. Парафія спільно з нашими волонтерами збирала на бронежители для військових, розгрузки, взуття та теплий одяг, шукала форму чи зимові бушлати, робили окопні свічки. Кожної поїздки наші люди допомагають і фінансово, бо ж щоразу лише на пальне потрібно не мало. Окремо збирали на дрона та прилад нічного бачення», – додає отець Георгій.

За час повномасштабного вторгнення свяшенник був «на нулі», як це передову називають військові, уже близько 15 разів. Із них 6 – лише за останніх півтора місяці. Каже, це пов’язано із тим, як часто звертаються з проханнями про необхідну допомогу військові. А це не лише про різну військову амуніцію, просили і лопати, сокири, цвяхи, кутники, буржуйки.

Чимось допомагають прості волиняни, чимало збирають волонтери громадської організації «Волонтерів та ветеранів АТО», які залучають допомогу із-за кордону, частіше – з  Німеччини та Польщі. Спершу, додає отець Георгій, який, до слова, і сам близько 7 років є членом цієї ГО, волонтери допомагали в тилу, більше військовим госпіталям. Нині ж – активно працюють у напрямку допомоги «на нуль».

«Я – не стільки волонтер, як водій. Моє завдання: зібрати, посортувати та завезти допомогу. Щоправда, щоразу із транспортом теж допомагають небайдужі люди. Адже у мене легкове авто, а возити ним – зовсім не вигідна справа. Тож наші краяни активно в цьому допомагають, щоразу даючи свої вантажні автівки», – підкреслює священнослужитель.

За останні десять місяців він з волонтерами відвідав «найгарячіші точки». Це Куп’янськ і Горіхове на Харківщині, Бахмут на Донеччині, Новомосковськ на Дніпропетровщині, Запорізьку сторону, Миколаївщину, Херсонщину. Місця, де ведуться постійно активні бойові дії. Усюди воюють захисники з Волині.

«За цей час з дому я забрав біля 250 бананових ящиків з м’ясними тушонками, салом, вермішелю, крупами, ліками, засобами гігієнти та багато іншим. Веземо і якісь овочі чи фрукти не лише для військових, а й для місцевого населення. Важко, коли чуєш від них, що пів року не їли гарячого борщу. Важко таке чути, але водночас розуміємо, що така наша реальність», – передає священник.

Під час кожної такої поїздки батюшка звершує і капеланську службу. Зокрема, воїни, які бажають, сповідаються та причащаються Святих Христових Тайн. Звершувати Божественних літургій, додає отець Георгій, не вдається через надзвичайну близькість прильотів. Відтак, двох годин спокою, які потрібні для богослужіння, просто неможливо дочекатися.

Щоправда не обходиться без звичайного спілкування. Військові, якби важко їм не було, дуже цього потребують. Розповідають про службу, діляться своїми проблемами, маленькими радостями та перемогами.

«Це ми тут живемо у комфорті, у нас не стріляють, нам не треба думати, де сховатися, де взяти їсти. Там же у людей зовсім інше бачення. Кожного разу нас завжди зустрічають радо. Ніхто і ніколи не запитав: з якого ви патріархату. Усі називають мене просто «батюшкою», – ділиться отець Георгій та звертає увагу на те, у дорозі неможливо не звернути увагу на зруйновані села та міста. Люди, втікаючи від війни, полишили все, над чим працювали життя. А нині їхні надбання ворог зрівняв із землею.

Слід також зазначити, що у серпні цього року православна громада храму на честь Різдва Пресвятої Борогодиці міста Камінь-Каширський пережила велику втрату. На війні загинув 33-річний офіцер Головного управління розвідки Олександр Юрійович Бусько. Пройшовши місця найважчих боїв за Україну, життя героя обірвала ворожа куля.

«Воїн загинув за кілька тижнів після свого дня народження, з яким ми усією громадою його вітали. Тоді за традицією звершили молебень за іменника та передавали вітання через маму. Мама Героя – активна прихожанка храму, до сьогодні жінка у великій скорботі. Сиротою без батька залишилася маленька донечка, вдовою – молода дружина», – розповів отець Георгій Михайлов.

«Відтак, сьогодні допомога військовослужбовцям – це наш церковний обов’язок, і як священників, і як громадян України. Церква завжди була зі своїм народом, і повинна бути з ним до кінця. Тож ми усі сьогодні продовжуємо працювати та допомогати нашим захисникам, а ще молитися, що Господь вберіг наших воїнів, живими і неушкодженими повернув їх додому. Аби кожна мама змогла обійняти свого сина, щоб кожна дитина змогла поцілувати свого тата», – підсумував священнослужитель.

Любов МАКСИМЧУК для газети “Дзвони Волині” 

Вас може зацікавити

Падіння ведуть людину до глибокого смирення, в якому вона віддається повністю в руки Божі, – Предстоятель

Редактор Головний

Митр. Антоній Сурозький: Чому так важлива молитва перед сном

Редактор Головний

Подробиці святкування річниці Хрещення Русі у Волинській єпархії УПЦ. РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Редактор Головний