Мч. Платона (302 або 306). Мчч. Романа диякона та отрока Варула (303).
Мчч. Закхея, диякона Гадаринського, і Алфея, читця Кесарійського (303). Св. Миколая спов., пресвітера (1948). Собор святих Естонської землі.
Євангельські Читання
2 Сол., 276 зач., II, 13 – ІІІ, 5. Лк., 80 зач., XVI, 1-9.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“НЕМОЖЛИВО НЕ ПРИЙТИ СПОКУСАМ, АЛЕ ГОРЕ ТОМУ, ЧЕРЕЗ КОГО ВОНИ ПРИХОДЯТЬ!” ВИХОДИТЬ, ЩО ЖИТИ З ПЛЕЧА, РОЗХРИСТАНОМУ НЕ МОЖНА. ТРЕБА ОБЕРЕЖНО ОГЛЯДАТИСЯ, ЯК БИ НЕ СПОКУСИТИ КОГОСЬ.
РОЗУМ СТАЄ ЗАРОЗУМІЛИМ ТА НІ НА КОГО НЕ ДИВИТЬСЯ; А МІЖ ТИМ ПРОБУДЖУЄ КРУГОМ СПОКУСИ СПРАВОЮ, А БІЛЬШЕ СЛОВОМ. СПОКУСА РОСТЕ ТА ЗБІЛЬШУЄ БІДУ САМОГО СПОКУСНИКА, А ВІН ТОГО НЕ ЧУЄ І ЩЕ БІЛЬШЕ РОЗШИРЯЄТЬСЯ У СПОКУСАХ.
БЛАГО, ЩО ЗАГРОЗА БОЖА ЗА СПОКУСУ ТУТ, НА ЗЕМЛІ, МАЙЖЕ НЕ ВИКОНУЄТЬСЯ У СПОДІВАННІ НА ВИПРАВЛЕННЯ; ЦЕ ВІДКЛАДЕНО ДЛЯ МАЙБУТНІХ СУДУ ТА ВІДПЛАТИ; ТОДІ ТІЛЬКИ ВІДЧУЮТЬ СПОКУСНИКИ, ЯКИМ ВЕЛИКИМ Є ЗЛО СПОКУСИ. ТУТ ЖЕ НІХТО МАЙЖЕ І НЕ ДУМАЄ ПРО ТЕ, ЧИ СПОКУСИТЬ ВІН ЧИ НЕ СПОКУСИТЬ СВОЇМИ СПРАВАМИ І РЕЧАМИ ОТОЧУЮЧИХ.
ДВА ГРІХА, ЯКІ В ОЧАХ БОЖИХ Є ДУЖЕ ВЕЛИКИМИ, АЛЕ НІ В ЩО СТАВЛЯТЬСЯ ЛЮДЬМИ, – ЦЕ СПОКУСА ТА ОСУД. СПОКУСНИКУ, ЗА СЛОВАМИ ГОСПОДА, КРАЩЕ НЕ ЖИТИ; А ТОЙ, ХТО ОСУДЖУЄ, ВЖЕ І САМ ОСУДЖЕНИЙ. АЛЕ НІ ТОЙ, НІ ІНШИЙ НЕ ДУМАЮТЬ ПРО ЦЕ І НАВІТЬ СКАЗАТИ НЕ МОЖУТЬ, ЧИ ГРІШНІ ВОНИ У ЧОМУ-НЕБУДЬ ПОДІБНОМУ.
ЯКЕ, НАСПРАВДІ, ЗАСЛІПЛЕННЯ ОТОЧУЄ НАС І ЯК БЕЗПЕЧНО ХОДИМО МИ ПОСЕРЕД СМЕРТІ!
