| Седмиця 14-а після П’ятидесятниці. Глас 4. |
 Посту немає.
|
Прор. Боговидця Мойсея
(1531 до Р.Х.). Сщмч. Вавили, єп. Великої Антіохії, і з ним трьох отроків: Урвана, Прилідіана, Єполонія та матері їх Христодули (251). Прмч. Парфенія, ігумена Кизилтаського (1867).
Знайдення мощей свт. Іоасафа, єп. Бєлгородського (1911). Друге знайдення (1964) і перенесення мощей (1989) святителя Митрофана, єпископа Воронезького. Собор Воронезьких святих.
Мц. Єрміонії, дочки ап. Филипа диякона (бл. 117). Мчч. Феодора, Міана, Юліана і Кіона (305-311). Мч. Вавили Нікомідійського і з ним 84-х отроків (IV). Сщмч. Петра, митр. Дабро-Боснійського (1941) (Серб.).
Сщмчч. Григорія, єп. Шліссельбурзького. Павла, Іоанна, Миколая, Миколая, Іоанна, Миколая, Олександра, Петра, Ілії, Михаіла пресвітерів, прмч. Стефана, мчч. Василія, Петра, Стефана і Олександра (1937). Мц. Єлени (1943).
Ікони Божої Матері, іменованої “Неопалима Купина” (1680).
Євангельські Читання
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
Притча про постійне зростання з насіння пшениці показує у ставленні до кожної людини поступовий ріст потаємного у серці людини, благодаттю Божою засіяного та дотриманого, а у відношенні до людства – поступове збільшення тіла Церкви чи середовища всіх, хто спасається у Господі Іісусі Христі за чином Ним уставленим.
Цією притчею вирішується питання: чому до цього часу християнство не всеосяжне?
Як людина, яка кинула насіння у землю, спить і встає, насіння же живе і росте саме собою без її відома, так і Господь, поклавши на землю насіння Божественного життя, дав їй свободу собі розростатися, підпорядкувавши її природній течії подій і не змушуючи цих останніх; підтримує тільки насіння, сприяє йому у певних випадках і дає загальні настанови.
Причина цьому у свободі людини. Господь шукає, щоб людина сама себе підпорядкувала Йому і чекає схилення її свободи: справа і триває.
Якби ж все залежало тільки від волі Божої, давно би всі були би християнами. Іншу думка: утворене тіло Церкви твориться на небі; з землі ж надходять тільки матеріали, утворені теж небесними діячами.
Слово з неба проходить землею і привертає охочих. Ті, хто зрозумів та наслідував, і надходять, як вживаний матеріал у лабораторію Божу, в Церкву, і тут переробляються за зразками, даними з неба.
Перероблені на виході з цього життя переходять на небо і там надходять у дім Божий, куди придатний кожен. Це йде безперервно і, відповідно, справа Божа не стоїть.
Всезагальна урочистість християнства і не потрібна для цього. Адже дім Божий створюється невидимо.
