9.8 C
Lutsk
П’ятниця, 29 Березень, 2024
Всі новини Основи православ'я Публікації

17 ГРУДНЯ ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА ШАНУЄ ПАМ’ЯТЬ СВЯТОЇ ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ВАРВАРИ

Через 300 років після Різдва Христового під час царювання нечестивого Римського царя Максиміана жив у одному з міст у Малій Азії заможний чоловік на ім’я Діоскор. У нього була донька Варвара. Варвара — ім’я давньогрецького походження й означає «дикунка, варварка», від «барбарос», тобто «той, хто говорить не грецькою». Коли Варвара почала набувати віку, то не було в усій тій країні дівчини, подібної до неї за вродою. Батько вважав, що звичайні люди не гідні дивитися на вроду доньки, тому він оселив її в палаці у вигляді високої башти. Живучи в самоті, дівчина втішалася, розглядаючи небо, поля, сади, море, сонячне сяйво, місяць і зірки. Якось вона запитала своїх служниць:

— Чия рука створила все це?

— Усе це створили боги. Ті боги, яким вклоняється твій батько.

— Боги, яким вклоняється мій батько, створені людськими руками. Як же вони могли створити таку красу?!

Одного дня, коли Варвара довго дивилася на небо й була охоплена бажанням дізнатися, хто Винуватець усієї величної краси небесної, засяяло в її серці світло Божественної благодаті. І вона сказала в собі: «Повинен бути один Бог, Який не створений людською рукою, але Сам має в Собі буття і Своєю рукою все створює».

Та ось прийшов для Варвари час заміжжя, і багато заможних юнаків просили в Діоскора руки його доньки. Діоскор став говорити з Варварою про необхідність узяти шлюб. Вона, не бажаючи не тільки чути, але навіть і думати про шлюб, рішуче відмовилася від заміжжя. Коли ж батько продовжував наполягати, Варвара сказала:

— Батьку, якщо ти примушуватимеш мене до шлюбу, я позбавлю себе життя.

Почувши ці слова, Діоскор жахнувся. Сподіваючись на те, що час змусить доньку змінити свої думки, він наказав вихователькам не перешкоджати їй, коли вона захоче зійти з башти й робити, що їй заманеться. Діоскора втішала думка про те, що донька, зустрічаючись і спілкуючись із багатьма людьми й бачачи своїх одноліток, які виходять заміж, і сама захоче побратися.

Варвара, отримавши можливість говорити з ким побажає, познайомилася з деякими християнськими дівчатами й від них дізналася про Господа Ісуса Христа. Ті розповіли їй про Його воплочення від Пречистої Діви Марії, про вільні страждання, смерть і воскресіння, про майбутній суд та про нескінченну радість вірних християн у Царстві Небесному. Варвара всією душею забажала святого хрещення. Трапилося в цей час одному ієрею прийти до міста, де жила Варвара. Варвара покликала його до себе й навчилася від нього істинам Христової віри і похрестилася.

Незабаром батько знову запитав доньку про заміжжя. Але Варвара мужньо заявила, що вона — наречена небесного Жениха. Почувши, що його донька стала християнкою, Діоскор страшенно розлютився. У гніві витягнув він свій меч і хотів ударити Варвару, але вона кинулася бігти, а Діоскор погнався за нею. Наздогнавши, він схопив її за волосся і став немилосердно бити. Потім потягнув до свого дому, зачинив у кімнаті й приставив варту.

Сам Діоскор пішов до начальника області Мартіана й розповів йому все про свою доньку: як вона відмовляється від богів і вірує у розп’ятого Христа; просив піддати її різним мукам, щоб схилити до батьківської віри. Отримавши обіцянку начальника, Діоскор вивів святу Варвару з ув’язнення і передав до рук правителя. Мартіан, побачивши надзвичайну вроду дівчини, прийшов від неї у захват і почав говорити з нею покірливо й лагідно, хвалити її вроду та знатність, вважаючи, що зможе схилити Варвару до зречення від християнства.

Але Варвара відповіла: «Я кланяюся тільки моєму Богові, бо Він — єдиний Бог істинний, який створив небо й землю, а ваші боги нікчемство, і марна на них надія ваша».

Коли дівчина вимовила ці слова, начальник розгнівався й наказав покласти її на землю і бити міцними воловими жилами так довго, що земля навколо почервоніла від крові. Після цього начальник наказав відвести Варвару до темниці. Ледве жива від ран, свята Варвара, перебуваючи у в’язниці, молилася зі сльозами до Господа. І коли вона так молилася, засяяло раптом велике світло, і свята відчула в серці своєму невимовну радість. Господь, явившись їй, сказав: «Дерзай, наречена Моя, і не бійся! Я з тобою і оберігаю тебе, дивлячись на твій подвиг і полегшуючи твої страждання. Вічна радість чекає на тебе в Моєму небесному чертозі». Так утішив Господь Варвару і зцілив від ран, так що не залишилося навіть сліду від них на тілі її.

Вранці, коли свята Варвара знову постала перед правителем, усі побачили, що дівчина здорова й обличчям світла, і виглядом прекрасніша за свою першу вроду, — і дивувалися цьому. Начальник сказав їй:

— Бачиш, дівчино, як піклуються про тебе наші боги! Ось ти була вчора жорстоко поранена, сьогодні ж вони зцілили тебе й дали здоров’я краще за колишнє. Будь вдячна їм за це, вклонися й принеси жертви!

Але Варвара відповіла:

— Що ти кажеш, начальник! Твої боги, будучи сліпими, німими й не маючи жодного почуття, не можуть зцілювати хворих і воскрешати мертвих. Не могли вони й мене зцілити. За що ж їм дякувати? Зцілив мене Господь мій, Котрий лікує усілякі хвороби та подає життя мертвим. Йому я з вдячністю вклоняюся та приношу саму себе в жертву.

Ці слова святої мучениці розлютили правителя. Він наказав повісити її на дереві й стругати її тіло залізними крюками й опалювати палаючими свічками. Свята Варвара переносила все це з непохитною мужністю. Тоді стали бити її молотом по голові, і неможливо було б не тільки юній дівчині, але й найміцнішому чоловікові залишатися живим, якби не укріплювала мученицю сила Христова. Мучитель, бачачи, що нічим не можна перемогти терпіння святої Варвари й змусити її вклонитися ідолам, засудив її на смерть. А Діоскор, жорстокосердий батько Варвари, не тільки не вболівав серцем, коли бачив великі муки своєї доньки, але й не посоромився стати її катом. Він узяв однією рукою доньку, а іншою — оголив меч і повів її на місце страти, що було поза містом.

Досягнувши призначеного місця, Варвара схилила свою святу голову під меч і була утята руками свого немилосердного батька.

Був же в тому місті якийсь благочестивий чоловік, на ім’я Галетіон. Він узяв чесні мощі святої Великомучениці, вніс їх до міста й поховав з належною честю. Потім була побудована над ними церква, й багато чудес здійснювалося від святих мощей благодаттю Господа.

У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені до Константинополя. У XII столітті дочка візантійського імператора Олексія (1081 – 1118), княжна Варвара, вийшовши заміж за князя Михайла Ізяславовича, перевезла їх до Києва. У київському Володимирському соборі покоїться більшість мощей мучениці. До 1933 року вони зберігалися в Михайлівському Золотоверхому соборі та були його головною святинею.

Джерело 

Вас може зацікавити

11 жовтня 2023 року – календар з повчанням

Редактор Головний

Проповідь у день свята знайдення мощей прп. Максима Грека

Редактор Головний

Напередодні 7-ої Неділі після Пасхи Архіпастир очолив всенічне бдіння в Свято-Покровському храмі Луцька

Редактор Головний