Свята великомучениця Варвара народилася в місті Іліополі (територія нинішньої Сирії) при імператорі Максиміані (305-311 рр.) в знатній язичницькій родині.
Батько Варвари Діоскор, рано втративши свою дружину, був пристрасно прив’язаний до своєї єдиної доньки. Щоб уберегти красиву дівчину від сторонніх поглядів і разом з тим позбавити її спілкування з християнами, він побудував для дочки спеціальний замок, звідки вона виходила тільки з дозволу батька.
Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання дізнатися про його істинного Творця. Коли приставлені до неї виховательки говорили, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки говорила: «Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо і таку красу земну? Один повинен бути такий Бог, Якого створила не рука людська, але Сам Він, що має власне буття».
Так свята Варвара вчилася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній збувалися слова пророка «Поучихся во всех делех твоих, в творении руку твоею поучахся» (Пс.142:5).
Згодом до Діоскора все частіше стали приходити багаті й знатні женихи, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб, однак, почув від неї рішучу відмову виконати його волю. Діоскор вирішив, що з часом настрій дочки зміниться і у неї з’явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити з вежі, сподіваючись, що у спілкуванні з подругами вона по-іншому буде ставитися до заміжжя.
Одного разу, коли Діоскор знаходився в тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками, які розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Ісуса Христа, про Його втілення від Пречистої Діви і про Його вільне страждання і Воскресіння. Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом з Олександрії перебував священник, який прийняв вигляд купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і просила звершити над нею Таїнство Хрещення.
Священник виклав їй основи святої віри і потім хрестив в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Освічена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов’ю звернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.
За час відсутності Діоскора при його домі велося будівництво кам’яної вежі, де робочі за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південної сторони. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися будівництво, впросила їх зробити третє вікно – у образ Троїчного Світла. Коли ж повернувся батько, то він зажадав у дочки звіту про зроблене, «Три краще ніж два, – говорила Варвара, – бо у неприступного, невимовного Світла Троїчного Три Вікна (Іпостасі або Особи)».
Почувши від Варвари християнські доктринальні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з будинку. Вона сховалася в гірській ущелині, яка дивовижним чином розступилася перед нею.
До вечора Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж знайшов Варвару і з побоями притягнув мученицю в будинок. На ранок він відвів Варвару до міського правителя і сказав: «Я відмовляюся від неї, тому що вона відкидає богів моїх, і якщо не звернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правитель, як буде завгодно твоїй волі».
Довго умовляв градоначальник Варвару не відступати від древніх батьківських законів і не противитися волі батька. Але свята мудрою промовою таврувала омани ідолопоклонників і сповідала Ісуса Христа Богом. Тоді її почали сильно бити воловими жилами і після цього розтирати глибокі рани жорсткою волосяницею.
В кінці дня Варвару відвели в темницю. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй явився Господь і сказав: «Дерзай, наречена Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на подвиг твій і полегшую твої хвороби. Потерпи до кінця, щоб незабаром насолодитися вічними благами в Царстві Моїм». На наступний день всі були здивовані, побачивши Варвару, – на її тілі не залишилося ніяких слідів недавніх катувань. Бачачи таке диво, одна християнка, на ім’я Іуліанія, відкрито сповідала свою віру і оголосила бажання постраждати за Христа.
Обох мучениць почали водити оголеними по місту, а потім повісили на дереві і довго катували. Їх тіла терзали гаками, палили свічками, били по голові молотком. Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не зміцнювала сила Божа. Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор. Але безжального батька незабаром вразила блискавка, перетворивши його тіло в попіл.
У тому місті жив один благочестивий чоловік, на ім’я Галентіан. Взявши чесні мощі святих мучениць, він приніс їх в місто, поховав з належною честю і влаштував над ними церкву, в якій багато було зцілень від мощей святих мучениць, молитвами і благодаттю Отця і Сина і Святого Духа, Єдиного в Трійці Бога.
Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя, а в XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081-1118 рр.), княжна Варвара, одружуючись з російським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх з собою до Києва, де вони знаходяться і тепер – в кафедральному соборі святого князя Володимира.
Перед стратою свята Варвара молила Бога, щоб всі, хто, згадуючи її мучеництво, буде просити її допомоги, були врятовані від раптової смерті без сповіді і причастя Святих Христових Таїн. Господь прийняв прохання мучениці. Саме тому Варвара – унікальна свята, вона єдина, якій Церква засвоїла на іконі тримати Святий Потир, якого за канонами Церкви не може торкатися ніхто з мирян – тільки священник. У православній іконографії тільки праведний Іоанн Кронштадтський зображується з Потиром в руці.
За молитвами святої Варвари надсилаються благодатні лікування, святій моляться також про пом’якшення батьківського гніву і свавілля, про позбавлення від зневіри і смутку та про щасливе й швидке заміжжя.
