| Страсна седмиця. Велика П’ятниця. Спомин Святих Спасительних Страстей Господа нашого Іісуса Христа. | Великий піст. |
| Прп. Марії Єгипетської (522). Мчч. Геронтія і Василіда (III). Прав. Ахаза. Прп. Макарія, ігумена Пелікітської обителі (близько 830). Мч. Авраамія Болгарського, Володимирського чудотворця (1229). Прп. Геронтія, канонарха Печерського, в Дальніх печерах (ХIV). Прп. Євфимія, архім. Суздальського, чудотворця (1404). Свт. Пахомія Романського (1724). Прп. Варсонофія Оптинського (1913). Сщмч. Сергія Заваріна пресвітера (1938). |
Євангельські Читання
Утр.: – Євангелія Послідування Святих Страстей Господа нашого Іісуса Христа: 1-ше. Ін. 13:31-18:1 (зач. 46). 2-ге. Ін. 18:1-28 (зач. 58). 3-тє Мф. 26:57-75 (зач. 109). 4-те. Ін. 18:28-19:16 (зач. 59). 5-те. Мф. 27:3-32 (зач. 111). 6-те. Мк. 15:16-32 (зач. 67). 7-ме. Мф. 27:33-54 (зач. 113). 8-ме. Лк. 23:32-49 (зач. 111). 9-те. Ін. 19:25-37 (зач. 61). 10-те. Мк. 15:43-47 (зач. 69). 11-те. Ін. 19:38-42 (зач. 62). 12-те. Мф. 27:62-66 (зач. 114). На 1-му часі: – Гал. 6:14-18 (зач. 215 від полу). Мф. 27:1-56 (зач. 110). На 3-му часі: – Рим. 5:6-11 (зач. 88 від полу). Мк. 15:16-41 (зач. 67). На 6-му часі: – Євр. 2:11-18 (зач. 306). Лк. 23:32-49 (зач. 111). На 9-му часі: – Євр. 10:19-31 (зач. 324). Ін. 18:28-19:37 (зач. 59). На вечірні: – 1Кор. 1:18-2:2 (зач. 125). Єв. складене: Мф. 27:1-44 (зач. 110), Лк. 23:39-43, Мф. 27:45-54, Ін. 19:31-37, Мф. 27:55-61.
Святитель Феофан Затворник. Думки на кожен день року
“[…] ми проповідуємо Христа розп’ятого, для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство,
для самих же покликаних, іудеїв і еллінів,– Христа, Божу силу і Божу премудрість” (1Кор. 1:23-24)Яким чином траплялося, що деякі душі, незважаючи на цю гадану спокусу і це видиме безумство, проникали крізь цей непоказний покров і вбачали в суті проповіді спасительну силу і премудрість, це таємниця Божа. Святий Павло і не пояснює цього, а тільки свідчить, що так було. Так було це з душами, які вище він назвав спасенними, а тут назвав покликаними. Те й інше вказує на Боже обрання, і хоча, звісно, не без участі волі людської, однак так, що мудрість людська ніякої в цьому участі не мала.
І ось цим блаженним душам з іудеїв та еллінів, проповідь, що була для інших спокусою і безумством, представляла Божественну силу і Божественну премудрість. У такому сенсі прийнявши її, вони вірували і спасалися. По-справжньому вони переконувалися в цій силі і премудрості, коли в Хрещенні спогрібалися Розп’ятому Господу, і вкушали спасительність Хреста. Але все, що тут виходило, преображалося у вірі; і тому виходило, що в нього повірили.
