Блаженний Старець Паїсій (мирське ім’я Арсеній Езнепідіс) народився 25 липня 1924 року (за старим стилем) в поселенні Фараси, в Каппадокії (Мала Азія). При Обміні населенням немовлям був привезений у Грецію. Його батьки поселилися в невеликому містечку Коніца, де майбутній Старець виріс і здобув початкову освіту.
Уже з дитячих років Арсеній жив як подвижник. Він насолоджувався читанням Житія Святих, ретельно, з надзвичайною ревністю і з дивною безкомпромісністю прагнув наслідувати їхні подвиги. Він віддавався безперестанній молитві і, одночасно з цим, намагався розвинути в собі любов і смиренність. У юнацькому віці майбутній Старець вивчився ремеслу тесляра, бажаючи й у цьому бути схожим на Христа. Коли в Греції почалася Громадянська війна (1944 -1948), Арсеній Езнепідіс був призваний до діючої армії, здобув військову спеціальність радиста і три з половиною роки служив Батьківщині. В армії він продовжував подвижницьке життя, відрізнявся відвагою, здатністю на самопожертву, високою християнською моральністю і різноманітними дарами.
Виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною, Арсеній став на шлях чернечого життя – того, до якого прагнув ще з дитинства. Ще будучи мирянином, не раз переживав божественний досвід життя во Христі. Але коли він став ченцем, особливе благовоління до нього Святих, Пресвятої Богородиці і Самого Господа стало очевидним. Отець Паїсій подвизався на Святій Афонській Горі, у монастирі Стоміон в Коніці і на Святій Горі Сінай. Він проводив своє життя в безвісності, цілком вручивши себе Богові, Який, у Свою чергу, явив і віддав його людям. Багато, багато людей приходили до Старця і знаходили настанови і розраду, зцілення і спокій своїм вимученим душам. Божественна любов щедро виливалася з освяченої душі Старця, сіяння Божественної Благодаті випромінював його преподобницький вигляд. Цілими днями, без утоми Старець Паїсій Святогорець забирав у людей їхній біль, випромінюючи навколо себе божественну втіху.
12 липня 1994 року3 після воістину мученицьких страждань, які, за словами самого Старця, дали йому користь більшу, ніж подвижницькі подвиги всього попереднього життя, він почив у Господі. Місцем його блаженної кончини став Свято-Йоано-Богословський монастир, розташований біля селища Суроти, неподалік від Салонік. Там само, ліворуч за вівтарем монастирського храму Преподобного Арсенія Каппадокійского, Старця Паїсія Святогорця поховано.
Після смерті в липні 1994 року Блаженний Старець Паїсій Святогорець залишив світові духовну спадщину – cвої повчання. Звичайний чернець, який здобув лише елементарну освіту в початковій школі, але був щедро наділений благодатною мудрістю від Бога, воістину виснажив себе заради ближнього. Його вчення не було проповідництвом чи катехизацією. Він жив згідно з Євангелієм сам, і повчання виходили з його власного життя, характерною ознакою якого була любов. Він «створив себе» відповідно до Євангелія і тому, насамперед, вчив нас усім своїм єством, а вже після цього – своєю євангельською любов’ю і богопросвітнім словом. Зустрічаючись з людьми – такими несхожими один на одного, – Старець не просто терпляче вислуховував те, що вони йому довіряли. З властивими йому святою простотою і розмірковуваннями він глибоко проникав у їхні серця. Їхній біль, їхню тривогу, їхні труднощі Старець робив своїми. І тоді, незбагненним чином, відбувалося чудо – людина змінювалася. «Бог, – казав Старець, – творить чудо, коли ми щиро переймаємось болями іншої людини».
Зараз у світ вийшло 6 томів його повчань, котрі читаються християнами на одному подиху.
Старець Паїсій був кананізованим у лику преподобних 15 січня 2015 року. Сьогодні ж ми святкуємо день його успіння.
Благословення його і молитви хай будуть з нами.
