З ім’ям преподобного Антонія пов’язано житіє багатьох подвижників монастиря. Десятки ченців отримали від старця благословення на чернечий шлях. Серед них був і Агапіт, який увійшов в святці Церкви як лікар безкорисливий, який зцілював не лише ліками, а й молитвою.
Публікуємо матеріал про преподобного підготовлений редакцією журналу «Фома в Україні».
Ази медицини йому дав сам святий Антоній – преподобний добре розбирався в травах, правилах харчування, особисто доглядав за хворими.
Коли хтось із братії хворів, Агапіт залишав свою келію, приходив до хворого і служив йому, піднімаючи його, вкладаючи, виносячи на своїх руках і невпинно благаючи Бога про порятунок хворого. Разом із доглядом святий давав своїм пацієнтам зілля, яке готувалося з молитвою і вірою в Бога.
Спочатку Агапіт був тільки монастирським лікарем, але з часом слух про нього поширився в місті, і багато хворих стали приходити до нього і йшли здоровими. Народна слава безмездного лікаря поширилася дуже швидко, і дуже скоро печерський монах став складати конкуренцію визнаним столичним світилам медицини. Патерик доніс до нас кілька історій, пов’язаних з Агапітом.
Жив у Києві один лікар-вірменин. Він був дуже освіченим, і вправнішим від нього в столиці в той час відшукати було неможливо. Кинувши лише кілька поглядів на хворого, він тут же ставив діагноз, називаючи день і годину смерті, ніколи не помиляючись при цьому, але і не намагаючись таку людину лікувати.
Один із таких хворих був принесений до Печерського монастиря. Він був міністром князя Всеволода, і вірменин привів його в розпач, передбачивши йому через вісім днів смерть.
Агапіт, помолившись про нього, дав прийняти зілля, і в кінцевому підсумку вельможа виявився здоровим. Після цього випадку про преподобного пронеслася чутка. Вірменин, палаючи злістю на Агапіта і розуміючи, що той позбавляє його клієнтів, вирішив зробити ченцеві капость.
Заздрісник послав до Печерського монастиря одного засудженого на смерть – слугам наказали напоїти бідолаху отрутою, з тим розрахунком, щоб отрута подіяла під час перебування арештанта в келії Агапіта. Але сталося непередбачене – бачачи вмираючого невільника, монах напоїв його травою, і той залишився живий. Те, що сталося ще більше розлютило вірменина. Він підкупив людей, які отруїли всю їжу в келії Агапіта. Але Господь зберіг подвижника – отрута не принесла йому шкоди.
Через деякий час вірменин почав лікувати тяжкохворого Володимира Мономаха, але все було марно – князь танув на очах. Його гінці прибули в монастир просити ігумена відпустити Агапіта до Чернігова, де і знаходився лежити на одрі князь. Але святий лікар відмовився залишати обитель. Гінці, зрозумівши, що лікар не піде з ними, стали просити хоча б зілля. Святий його дав. Ліки привезли до князя, він прийняв його і став здоровий.
Вдячний Володимир Мономах прийшов сам до Печерського монастиря обсипати цілителя дарами. Але Агапіт сховався, і принесене для нього золото князь віддав ігумену. Незабаром Володимир знову послав одного з бояр своїх з багатьма дарами до Агапіта. Посланник, знайшовши його в келії, поклав перед ним принесене. Святий же сказав йому: «Чадо, я ніколи ні від кого не брав нічого, тому що ніколи не зціляв силою моєю, але Христовою; і тепер не маю потреби у цьому». Боярин відповідав: «Отче, князь знає, що ти не береш нічого, але, прошу тебе, уваж правителя, прийми це і віддай, якщо хочеш, жебракам». Відповідав йому старець: «Передай йому, що і все інше, що він має – чуже, і нічого не може він взяти з собою, відходячи з життя, так нехай роздасть то жебракам». Сказавши це, Агапіт взяв принесене золото, як би для того, щоб заховати, виніс його з келії, кинув, а сам побіг і зник. Боярин же підібрав дари і віддав ігуменові Іоану. Повернувшись до князя, він розповів йому про святого все, що бачив і чув. Мономах, не наважуючись більше не послухатися святого, став щедро роздавати майно своє бідним.
Після багатьох трудів і подвигів захворів і сам отець Агапіт. Дізнавшись про це, вищезгаданий лікар-вірменин прийшов відвідати його і завів з ним розмову про лікарське мистецтво, питаючи його, яким зіллям лікується такий недуг. Відповідав блаженний: «Тим, що дає Господь». Вірменин зрозумів, що старець дуже поверхнево знає медицину, і став насміхатися над ченцем. Потім, взявши його за руку, сказав: «Правду кажу я: на третій день ти помреш. Якщо ж не збудеться моє слово, тоді я зміню своє життя і стану сам таким же ченцем». Святий з гнівом відповів: «Це такий твій спосіб лікування? Ти більше говориш про смерть, аніж про допомогу. Якщо ти такий вправний, дай мені життя. Якщо ж ні, то мовчи! І знай, що я помру тільки через три місяці!»
Агапіт, як і передбачав, прожив три місяці і, трохи похворівши, відійшов до Господа місяця червня в перший день. По смерті святого вірменин прийшов до Печерського монастиря і сказав ігуменові: «З цих пір я істинно вірую в Господа Іісуса Христа і хочу стати ченцем». Його прохання було задоволено, і він залишок днів провів, наслідуючи свого колишнього конкурента, який зміг привести його до віри.
