Вознесіння Господнє — це одне з дванадцяти свят, присвячених ключовим подіям євангельської історії. Це перехідне свято: його дата залежить від дати святкування Великодня. Завжди святкується в четвер шостого тижня (седмиці), на сороковий день, після Великодня. У 2020 році — 28 травня за новим стилем. Вознесіння належить до числа так званих господських свят, тобто тих, що стосуються Господа Ісуса Христа.
У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:
“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).
Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідченням того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.
У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим поглядам учнів з’явилися «два мужі у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге пришестя Христа:
…мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо (Діян. 1: 9-11).
Після цієї дивовижної — радісної розлуки з Христом апостоли повернулися до столиці Ізраїлю — Єрусалиму. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух.
До кінця IV століття Вознесіння Господнє і П’ятидесятниця були, по суті, єдиним святом, святкування Вознесіння Господнього і П’ятидесятниці не розділяли. П’ятидесятницю відзначали не один день в році — це був цілий період церковного календаря. Тертуліан називав його «laetissimum spatium» — радісний період. У IV столітті П’ятидесятниця остаточно оформилася не тільки як особливий період після Пасхи, але і як святковий день (43-е прав. Ельвірского Собору (300 р.). Коли П’ятидесятниця стала самостійним святом, окремо стали відзначати і Вознесіння. Перші згадки про це можна прочитати у святителя Григорія Нісського і в антіохійських проповідях святителя Іоанна Златоуста. Свято триває десять днів: один день передсвята, що співпадає з відданням Великодня, і вісім днів віддання свята. Віддання свята припадає на наступну за святом п`ятницю сьомого тижня після Великодня.
Від першого дня Пасхи до віддання Вознесіння Господнього облачення священнослужителів — білого кольору.
У ікон, що зображують Вознесіння Господнє, є чітка іконографія, якої дотримуються всі іконописці. На іконі свята зображуються всі дванадцять апостолів, між якими — в центрі — Богородиця. Апостоли або стоять, або стали на коліна. Христос возноситься в хмарі, оточений ангелами. На деяких іконах є цікава деталь — на Оливній горі, звідки Спаситель зійшов на небеса, відображений слід від Його ноги.
У день Вознесіння наш Господь Ісус Христос наставляє все людство — і кожного з нас. І робить це через своїх учнів — апостолів. Саме вони стали свідками того, як Спаситель вознісся на небо через сорок днів після свого Воскресіння. Коли Господь, упродовж сорока днів являється своїм учням після Хреста і Воскресіння, Він, тим самим, зміцнює їх віру, дає їм опору, надію на майбутнє Царство Небесне. А Вознесінням Господь ніби ставить крапку в справі домобудівництва нашого спасіння. Він, як Людина, у своїй людській тілесності, підноситься на Небо. Таким чином, Його подвиг спокути закінчується — людина повертається на Небо! Господь, ніби ставить крапку, але не залишає апостолів, а значить і всіх нас, наодинці. Христос каже: якщо ми серцем приймемо Вознесіння, Він пошле Духа Святого, Який розрадить нас. Ця розрада — у святі П’ятидесятниці, яке Церква відзначає через кілька днів після Вознесіння.
Канони свята написані св. Іоанном Дамаскином і св. Іосифом-співцем. Кондак і ікос належать св. Роману Солодкоспівцю.
Тропар Вознесіння Господнього
глас 4
Вознеслся еси во славе, Христе Боже наш, радость сотворивый учеником, обетованием Святаго Духа, извещенным им бывшим благословением, яко Ты еси Сын Божий, Избавитель мира.
Кондак Вознесіння Господннього
глас 6
Еже о нас исполнив смотрение, и яже на земли соединив Небесным, вознеслся еси во славе, Христе Боже наш, никакоже отлучаяся, но пребывая неотступный, и вопия любящим Тя: Аз есмь с вами, и никтоже на вы.
Цікаво: за віки християнства на Русі свято Вознесіння Господнього в народній свідомості увібрало в себе частину язичницьких і аграрних звичаїв. Зміна весни і літа, турбота про майбутній урожай, перші, по-справжньому спекотні дні — все це переплелося з церковним змістом свята. Таким чином, деякі народні звичаї отримали церковне освячення і осмислення. Так, 40 днів між Великоднем і Вознесінням особливо шанували жебраків і хворих людей. Заборонялося кидати сміття і плювати на вулицю, тому що «можна потрапити в Христа, що приходить до господи під виглядом жебраків».
Вірили, що з Великодня до Вознесіння відкриті двері раю і пекла: «отверзаються двері райські, розрішаються узи пекельні». Як вважали у народі, до Вознесенія грішники в пеклі не тільки не мучаться, але і можуть веселитися з праведниками. Тому Вознесіння в багатьох селах, помилково, вважалося поминальним днем.
На Вознесіння в українських селах пекли особливі млинці, які називали «Божа постолята», «онучки», «Христові постоли». Їх готували «Христу на доріжку». У деяких областях господині частували домашніх коржиками з сиром, краї яких загиналися у вигляді сходинок, пекли драбинки, з пшеничного тіста на меду і з цукровими візерунками. Ці традиції перегукуються з церковним змістом свята.
