14.4 C
Lutsk
Вівторок, 29 Вересень, 2020
Основи православ'я

Євхаристія – те, заради чого служать Літургію

Якщо Хрещення ми називаємо вратами в Церкву, то Євхаристія, ні багато ні мало, таїнство для Церкви основне. Таїнство, без якого Церква не може існувати.

Що таке Церква? Всі ми знаємо визначення з Катехізису: Церква – це спільність людей, об’єднаних вірою, ієрархією і Таїнствами. Головне слово тут – спільність. Коли і як ми, християни, які живуть кожен своїм життям, можемо явити цю спільність? Поки ми розрізнені – ніяк. Але ось приходить недільний або святковий день і ми, кожен зі свого будинку, за словом апостола «збираємося в Церкву». Збираємося в одному місці – в храмі, збираємося для спільної справи, (а слово «літургія» і означає – спільна справа), і цими зборами являємо Церкву Христову.

Однак далеко не кожне зібрання віруючих людей в одному місці є явлення Церкви. Завдання Церкви, як ми знаємо, прилучення людини благодатної реальності Царства Небесного. І збори, позбавлені мети або можливості це залучення здійснити – не більше, ніж просто зібрання віруючих.

Ми ж збираємося для здійснення Євхаристії.

Слово Євхаристія означає – подяка (грец. Εὐ-χᾰριστία – «подяка, вдячність, дяка» від εὖ «добро, благо» + χάρις «шанування, честь, повага»). Подяка у більшості з нас асоціюється з молитвою. Святе Письмо закликає нас завжди молитися. Спілкування з Богом душі християнина необхідно так само, як тілу – повітря.

 Жодної людської молитви Бог не потребує, молитва потрібна людині.

Молитва буває різною. Покаянною, прохальною, подячною. Будь-яка молитва хороша. Але, все ж, варто пам’ятати, що жодної людської молитви Бог не потребує, молитва потрібна людині. Варто взяти до уваги те, що сам факт молитви, часто неуважної, розсіяної, просякнутої емоціями, почуттями і пристрастями, вже акт Божої милості. Та й сама по собі людина – істота безмежно облагодіяна Богом. Адже, що тільки нам не дано? Світ, в якому ми живемо, люблячі нас люди, природа, краса, яка сама собою вже одкровення про премудрість Творця, розум, здатність любити, здоров’я і, власне, сам факт життя.

А якщо при цьому всьому ще й міцно пам’ятати про Хресну жертву і Воскресіння Христа, то виявиться, що нам і скаржитися нема на що, і просити нічого. Залишається тільки дякувати. Подяка – найбільш гідна Бога молитва, на яку тільки здатна людина. Втім, дякувати – це не тільки молитва. Для християнина це життєвий настрій, світогляд, саме життя.

Християнин дякує Богові не тому, що треба і не тому, що так написано в книгах. Християнин дякує тому, що не може не дякувати.

Великий Четвер. Таємна вечеря. Поч. XIV в, фреска монастиря Ватопед, Афон. Фрагмент. Фото: pravoslavie.ru

І ми збираємося в храм для подяки. Але подяка наша не просто молитва. Ми приходимо до Христа на Його Таємну Вечерю. «Чиніть це на Мій спомин» (Лк 22:19), – заповідав нам Господь. Він пропонує не відтворити у своєму поданні давно минулу подію, не порадіти на честь того, що колись сталося. Ні. Господь закликає стати причетними акту творіння. Власне, так і починається Літургія. «Час сотворити Господеві» – промовляє диякон у вівтарі, звертаючись до священика і просячи благословення. Настав час Господу творити. І всі ми, присутні з різних кінців свого міста в єдині збори, які є Церквою, тепер стаємо причетними Таємної Вечері, яку творить Христос. Тієї самої Таємної вечері, на якій вперше прозвучало «Прийміть, споживайте…» і «Пийте з неї всі…». Тієї самої Таємної вечері, на якій був укладений Новий Заповіт.

Християнин дякує тому, що не може не дякувати.

І вся Літургія є єдиним і цілісним актом цього залучення, актом участі в благодатному житті Царства Небесного. Кульмінація цього залучення в урочистому «Дякуємо Господу»! У приношення, у втіленні запропонованих нами хліба і вина в Тіло і Кров Христові. У прийнятті нами в себе цих Тіла і Крові, в найтіснішому єднанні грішної і тлінної людини з Живим Богом.

Втім, бачити в Євхаристії прилучення Богу лише одну людину було б неприпустимим спрощенням. У Євхаристії ми пропонуємо Богу хліб і вино не просто як речовину для преложення. Ні вино, ні хліб, по суті нам не належать. Плоди, вирощені силою Божою, на створеній Богом землі, Богом же даної в дар людині. «Твоя від Твоїх, Тобі приносимо за всіх і за вся».

Пропонуючи хліб і вино, звичайну людську їжу, ми приносимо Богові жертву хвали і подяки не стільки від себе самих, скільки від усього світу і за мир. У колись прекрасний Божий світ людина своїм гріхом внесла дисгармонію, тління і смерть. Той, хто у самому створенні узятий був Богом в співтворці, замість виконання благого Божого творчого задуму, в самому собі долучив світ злу. Христос Спаситель в Самому Собі зцілив занепалу людську природу, зійшовши на Хрест і коли воскрес із мертвих Він врятував світ від смерті. І тепер, в заповіданому Ним таїнстві, відбувається освячення не тільки людини, але і всього світу, і життя світу.

На цьому тлі наскільки незрозумілим і навіть безглуздим виглядає атавізм синодального часу, який базується на твердій впевненості в доречності і достатності причащання лише кілька разів на рік. І душекорисне пасивне стояння на Літургії весь інший час.

 У колись прекрасний Божий світ людина своїм гріхом внесла дисгармонію, тління і смерть. Христос Спаситель в Самому Собі зцілив занепалу людську природу і спас світ від смерті. І тепер, в заповіданому Ним таїнстві, відбувається освячення не тільки людини, але і всього світу, і життя світу.

Результат крайнього занепаду євхаристійної свідомості, викликаного адміністративним примусом службовців і учнів до обов’язкового причастя не рідше разу на рік, вилився у формальне причащання раз на рік «для галочки». На жаль, за дві сотні років це встигло стати традицією. Дуже, треба сказати, впору прийшлася для радянських часів. Уже майже тридцять років, як Церква не перебуває під гнітом більшовизму, а деякі вважають за краще і далі жити, загубившись десь між Павлом І та Брежнєвим, ревно дотримуючись традиції рідкого причащання. Однак не всяку традицію освячують століття. «Звичай без істини – застаріла омана», – писав священномученик Кипріан Карфагенський. А істина в тому, що літургійне благочестя – благочестя діяльне, воно передбачає не пасивне спостереження, а діяльну участь в Житті, що дарується Христом.

*   *   *

Незабаром після звершення Євхаристії прозвучать заключні молитви і Літургія буде виконана. Кожен з нас піде до себе додому. Піде з усвідомленням того, що знову Всеблагий і Люблячий Бог не відвернувся від немічної, грішної людини, знову дав Себе йому в їжу, знову сподобив прилучитися блаженства Царства Небесного, знову наповнив Життям з надлишком. І знову від людини потрібно так незрівнянно мало: зберегти, не розгубити в суєті, не проміняти на мішуру світу цього.

 Протоієрей Володимир Пучков

Джерело

Вас може зацікавити

Основи православ’я

prvadmin

Чому після дня Святої Трійці ми святкуємо Неділю Всіх Святих і як нам теж стати святими?

Редактор Головний

Чи треба подавати милостиню жебракам?

Редактор Головний