Настав день Світлого Христового Воскресіння. Про те, як у повноті пережити Пасхальну радість і чому цього дня та інші святкові дні християнину слід відмовитися від життєвих справ, порталу Православие.Ru розповіли священники Димитрій Шишкін, Діонісій Каменщиков та Валерій Духанін.
«Щоб пережити у повноті радість Пасхи,
треба самому воскреснути своєю душею від гріха»
— Пасха — це найбільш радісне, найбільш щасливе свято у церковному році. Це свято повної перемоги, тому що Христос переміг диявола, вивів душі людей з пекла та подолав те, чого більше всього бояться люди – смерть. Навіть сонечко грає на Пасху, ніби показуючи свою радість. І радіє наша душа, тому що відбулося найголовніше – Христос воскрес!
Пасха – Воскресіння Христове, але щоб пережити у повноті радість Пасхи, треба самому воскреснути своєю душею від гріха. Поспостерігайте за собою – і ви побачите, що будь-який гріх вносить у душу тісноту, морок, певне згаснення нашого внутрішнього життя. Гріх – це смерть. Перемога ж над гріхом, звільнення від гріха через молитву, сповідь та Причастя завжди переживається як внутрішнє натхнення, простір душі, легкість та радість, і це є істинне життя, до якого треба прагнути. Якщо християнин провів Великий піст як належить, стараючись викорінювати у собі все найгірше, перемагаючи свої гріхи та пристрасті, то Господь не позбавить його радості у день Святої Пасхи.
Дуже часто люди навантажують себе або роботою для більшого заробітку, або шумним дозвіллям, тому що не мають всередині душевного спокою. Люди стали прагматиками, тому починають сприймати свято як вимушене безділля. Але сенс церковного свята, звичайно ж, не у неробстві, а в тому, щоб після посилених духовних трудів знайти Божу благодать. Благодать Божа несе з собою у душу мир та спокій, така людина перебуває з Богом та радіє.
Кожна неділя – це мала Пасха. Якщо ми не відвідуємо храм у недільні дні, то показуємо, що абсолютно байдужі до Воскреслого Христа, нам ніби неважливо, що Він помер за нас та воскрес. Як же така людина може бути у вічності з Христом, якщо вона при житті ігнорувала Воскреслого Господа? Якщо людина ходить до храму рідко, вона залишається чужою для храму, їй важко та нічого не зрозуміло, а регулярна участь у службах багато чого змінює. У храмі відбувається найголовніше – там очищується людське серце. Чисте серце зберігає у собі мир, і цей мир є вищим за земні суєти.
Святі отці говорять, що кожного свята Господь подає християнам ті або інші духовні дари – треба тільки очищати своє серце, щоб бути здатними прийняти Божий дар. І можна навіть помітити, як з часом змінюється обличчя людини, яка щонеділі відвідує храм, регулярно бере участь у таїнствах сповіді та Причастя: воно стає одухотвореним та зміненим, звільняється від пристрастей, які мучать душу. А це зусилля виявляється тоді, коли ми щонеділі перебуваємо з Воскреслим Господом.
«Пасха — свято для всіх»
Священник Діонісій Каменщиков, керівник відділу у справах молоді Саратовської єпархії:
— Радість Пасхи відчувається по-справжньому тільки тоді, коли до цього світлого свята людина посилено готується, коли переживає Страсну Седмицю, слідує молитовно за Христом шляхом Його хресних страждань.
Іоанн Златоуст у своєму пасхальному слові говорить:
«І так, всі-всі ввійдіть у радість Господа свого! І перші, і останні, прийміть нагороду; багаті та бідні, один з одним радійте; помірковані та безтурботні, однаково шануйте цей день; хто постив і не постив, возвеселіться нині! Трапеза велика, насолодіться всі! Телець вгодований, ніхто не йди голодним. Усі насолодіться бенкетом віри, всі сприйміть багатство доброти!»
Пасха – свято для всіх. Але у повноті, на мій погляд, відчути це свято може тільки людина, яка належним чином готувалася до Пасхи.
Не можна говорити про те, що будь-який недільний день та Пасху віруючі проводять у безділлі. Православному християнину нема коли байдикувати: служби на страсній седмиці плавно переходять у Пасхальне богослужіння. Закінчується Пасхальне богослужіння – починається Світла седмиця.
Для справжнього християнина про неробство не може бути і мови. Неробство – це взагалі не християнське слово, тому що воно зовсім не стосується християнина. Адже віруючій людині завжди є чим занятися. Християнин щоденно бореться з пристрастями або допомагає ближнім. Людина, яка може дозволити собі безділля, швидше всього знаходиться у своєму природному стані, і це її влаштовує.
Я вважаю, що будь-який недільний день, який Церква вважає малою Пасхою, краще всього проводити у храмі. Молитися, уважно слухати читання Святого Письма, а решту дня проводити у колі своєї сім’ї. Якщо сім’ї поки немає або її немає з якихось інших причин, тоді день можна провести з тими, хто цього потребує, наприклад, відвідати хворих. Є гарна традиція після Різдва, на святки і на Світлій Седмиці після Пасхи ділитися радістю з ближніми. Ми радіємо тому, що прийшов мир, тому що Христос воскрес.
Кожен недільний день дуже важливий, адже, як я вже сказав, він є малою Пасхою. Він дуже важливий, найперше, для тих людей, які працюють на світській роботі. Неділя дає людям ковток свіжого повітря, можливість оглянутися на своє життя і щось у ньому виправити, відчути радість воскресіння Христового. А також неділя нагадує людям про те, що підсумком наших скорбот та хвороб і якихось складнощів буде неділя та блаженне життя з Господом.
«Пасхальна радість — це невимовний дар Божої любові»
Священник Димитрій Шишкін, настоятель храму Покрову Пресвятої Богородиці у селищі Поштове Бахчисарайського району (Сімферопольська та Кримська єпархія):
— Переживання повноти пасхальної радості – це, звичайно, величніший дар Померлого за наші Гріхи та Воскреслого Господа. Але ця несказанна, досконала радість може абсолютно неочікувано відкритися і людині, далекій і від Церкви і від усього розуміння основ духовного життя. Це треба нам твердо знати, щоб пам’ятати, що немає і не може бути ніяких “інструкцій” для залучення пасхальної радості. Більше того, думаю, що саме пасхальна радість, яка відкривається Господом людині у найбільш неочікувані моменти і навіть посеред рутини її щоденного життя, дуже часто служить причиною того, що людина змінюється, змінює своє життя та стає справжнім християнином. Але це “явлення пасхальної радості” може і не збігатися у часі з календарним днем святкування Воскресіння Христового.
Для нас же, хто старається усвідомлено жити церковним життям, розуміння того, що пасхальна радість – це невимовний дар Божої любові, нехай служить основою для смиренної про себе думки. Щоб ніхто з нас, як би ми не старалися строго дотримуватися всіх уставних правил Типикону, не думав, що наша суворість та ревність служить “квиточком” для участі в пасхальній радості. Ні. Основою може служити тільки наше смирення та любов у простоті серця, спрямована повністю до Господа, тому що саме на це “відкликається” Господь, і саме ці почуття, якщо можна так сказати, здатні вмістити пасхальну радість, сприйняти її.
Тож, виникає питання – праця пристуності на службах та виконання написаних правил посту не має ніякого сенсу? Звичайно, що має. Уся ця праця є необхідною, але саме як виявлення та висловлення нашого благовоління перед стражданням та Хресною жертвою Спасителя, як знак справжнього смирення перед Церквою, з її установами та традиціями. Як засіб умертвіння себе для гріховного життя та відродження для життя духовного.
Пасхальні святкові дні надають нам щасливу можливість відкинути всі життєві справи, які зі страшною силою затягують людину так, що вона часто вже буває нездатною якось по-іншому глянути на себе, на ближніх, на саме життя – поглянути духовно, з позиції вічності. Святкові пасхальні дні дають нам можливість більше часу приділяти своїй душі, приєднатися до головної події людської історії – Воскресіння Господа Іісуса Христа. Але це ж головна подія і в житті кожної людини, тому що відкриває перспективи радості, вищої за яку не існує нічого. Ми говорили, що пасхальна радість – це невимовний дар Божественної благодаті, але частіше всього він подається саме тим, хто його шукає. І, звичайно ж, пасхальні дні – це привід зламати звичний та, на жаль, гріховний “святковий стандарт”. У ці дні обов’язково треба відвідати храм, помолитися, проникнутися світлом, наповнити душу пасхальною радістю та поділитися цією радістю про Воскреслого Господа з близькими, особливо з тими, хто потребує втіхи та підтримки.
Наскільки ж важливо святкувати недільний день? Передусім, приділення одного дня тижня відвідуванню храму та більш старанному спілкуванню з Богом – це пряме виконання Божої заповіді. Недільний день – це образ вічності – образ Царства Божого посеред життєвої суєти та буденності. Це час, призначений для сугубого, тобто посиленого, більш уважного, ніж зазвичай, та свідомого спілкування з Богом, більше свідомої турботи про свою душу, про її духовне життя. І головнійші засоби цього спілкування – це участь у богослужінні, у святих таїнствах Церкви, найперше, у сповіді та Причасті. Тому кожен християнин, якщо вже говорити про норму, повинен уже в суботу ввечері (тому що церковний день починається з вечора) бути у храмі, причому не 10-15 хвилин, як це у нас прийнято, а від початку служби і до кінця. А у недільний день – бути присутнім на Божественній літургії і бажано хоча б раз у два-три місяці сповідатися та причащатися. Причому слово “бажано” належить не до участі в Таїнствах: ця участь не “бажана”, а обов’язкова для кожного християнина – а до того, що участь у цих Таїнствах повинна бути по можливості і більш частою, щонайменше, хоча б би раз у два-три місяці.
А що у нас виходить на ділі? Багато правосланих не сповідаються та не причащаються роками, позбавляючи себе таким чином (страшно сказати!) життя. Тому що життя духовне – це не якась фантазія, не породження людського розуму або почуттів, а дар Божественної благодаті, який подається Господом смиренному серцю, смиренній душі – у таїнствах сповіді та Причастя. Якщо людина нехтує цими важливішими для християнина Таїнствами – у чому ж тоді її смирення, послух перед Богом, на що їй надіятися? Як отримати благословенний дар, якщо відкидання величніших Таїнств ставить людину в становище богопротивника, що б сама людина про себе не мріяла. Це дуже серйозні та важливі речі.
“Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать“, – йдеться у Священному Писанні. І смирення це як раз проявляється у послуху Церкві, у стремлінні ретельно виконувати заповіді Божі, у повсякденному житті, у недільному відвідуванні храму, в участі у Таїнствах сповіді та Причастя. Усе дуже просто у Бога, але без цієї простоти послуху Йому не може людина сприйняти дар Святого Духа – цінніше, що може бути у людині в житті, те, що робить її причасником життя Самого Бога.
Переклад з рос. Любові Максимчук
