Напевно немає такої людини, котра б ні у що не вірила. Хтось вірить в науку, хтось – у світле майбутнє, в інших людей. Багато хто вірить в існування Бога. Навіть атеїст, який стверджує, що Бога немає, все-таки вірить в це. Вірить, бо так влаштована людина, віра закладена в її природі.
Але що ж таке справжня віра? Якої віри чекає від нас Бог?
Що таке справжня віра?
«Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому», – пише апостол Павел на початку 11-ої глави Послання до Євреїв.
Втім, є в Біблії один епізод, який наочно показує, що таке справжня віра. Це вчинок Авраама, коли він, за повелінням Божим відправляється на гору Моріа, щоб принести в жертву свого єдиного сина. Сина, якого Бог дарував йому в глибокій старості та ще й пообіцяв, що від нього народиться велике потомство. У серці мимоволі закрадається питання: невже Бог настільки жорстокий, що хоче відібрати у людини найдорожче? Невже Всемогутній Творець може не виконувати своїх обіцянок?
Однак Авраам таких питать не ставив. Він встав рано-вранці, осідлав осла, наколов дров для всеспалення, взяв сина свого Ісаака і відправився в дорогу. Вони йшли три дні. Ми не знаємо, про що думав Авраам весь цей час. Але він йшов. Він не зупинявся і не нарікав на Бога, а смиренно пішов туди, куди звелів йому Господь.
По дорозі Ісаак запитав Авраама: «Батьку, ось вогонь і дрова, а де ж ягня для жертвоприношення?» Авраам же смиренно відповів: «Бог угледить Собі агнця для всепалення, сину мій» (Бут. 22, 7–8).Коли вони прийшли на місце, призначене Богом, Авраам влаштував там жертовник, розклав дрова і, зв’язавши Ісаака, поклав його над дровами. І взяв Авраам ножа, щоб зарізати сина свого. Але раптом чує голос з неба: «Авраам! Авраам! Не підіймай руки на хлопця, і не чини йому нічого. Бо тепер Я знаю, що боїшся ти Бога, і не пожалів сина свого, єдиного свого, для Мене» (Буття 22: 11-12).
І раптом Авраам побачив позаду барана, який заплутався у гущавині своїми рогами. Його то він і приніс в жертву замість свого сина. З того часу Араам названий батьком всіх віруючих.
Що ж такого є в вірі Авраама, що він заслужив стати її зразком?
Яка віра найугодніша Господу?
Згідно з вченням Церкви існують три рівні віри, три ступені духовного сходження: віра як розсудлива впевненість, віра як довіра та віра як відданість, вірність. Всі вони засновані на трьох силах душі – розумі, почуттях та волі.
- Віра як впевненість
Це розумове визнання будь-якої істини. Наприклад, хтось скаже: «Я впевнений, що Земля кругла» або «я впевнений, що є Бог». Це свого роду глибока переконаність, визнання своїм розумом, що хтось або щось існує. Але така віра не впливає на життя людини, на її внутрішній світ. Для неї Бог – один з об’єктів Всесвіту. Тому така людина не завжди співвідносить віру зі своїми вчинками, не намагається уважно вибудовувати своє життя по вірі, а діє за принципом «Я сам по собі, а Бог Сам по Собі». Тобто це просто визнання своїм розумом факту існування Бога.
- Віра як довіра
Це другий ступінь духовного сходження. Як ви думаєте, коли одна людина довіряє іншій? Тоді, коли вона вже досить знає цю людину і відчуває, що може довірити їй найпотаємніше. Вона ніби приймає її в своє серце. Між такими людьми виникає особлива душевна близькість.І віра в Бога як довіра, на відміну від простої впевненості, ставить людину ближче до Бога. На цьому рівні віри людина не просто погоджується з існуванням Бога, але відчуває Його присутність, приймає Господа в своє серце. Така людина, в разі життєвих труднощів, неодмінно згадає про Бога і стане Йому молитися.
Разом з довірою з’являється надія на Бога. Але це ще не означає, що на цьому рівні віри людина буде жити так, як велить Господь, буде віддана Йому. Так, вона час від часу молиться, але не завжди намагається перемагати свої слабкості, не завжди буває готова сама чимось пожертвувати для Бога.
- Віра як вірність
Взагалі «віра» – поняття дуже близьке до поняття «вірність, відданість». Слово «віра» звучить давньоєврейською мовою як «אֱמוּנָה» (емуна), від слова «נֶאֱמָנוּת» (аман) – вірність.
Віра як вірність – найвищий ступінь віри. На цьому рівні віри людина не тільки визнає Бога своїм розумом, не тільки довіряє Йому своїм серцем, а й погоджує свою волю з волею Божою. Така віра передбачає справжню, чисту любов. Тобто людина настільки довірила свою душу Господу, настільки любить Його, що залишається вірною Йому за будь-яких обставин. Вона жертвує заради Господа найдорожчим: і своїм життям, і навіть рідним сином.
Людина по-справжньому віруюча намагається відсікати гріховні побажання свого єства і будує своє життя по волі Божій. Така віра стає підставою для всіх думок і вчинків людини. Саме такої віри чекає від нас Бог: «Якщо ви любите Мене, дотримуйтесь Моїх заповідей» (Ін.14: 15).
І Авраам своїм вчинком виявив цю віру в найвищому ступені. Він настільки ввірив своє життя Богу, що навіть не запитав Його, чому він просить принести в жертву єдиного сина, в особі якого обіцяв велике потомство. Тому що ради Бога він здатен був пожертвувати найдорожчим, що в нього є. Він був вірний Богу до кінця.
Що є джерелом віри?
Святитель Тихон Задонський говорив, що віра, як іскра, запалена від Духа Святого в серці людському, розгорається теплотою любові. Він називає віру світильником в серці. Коли горить цей світильник, людина бачить духовні речі, може вірно судити про духовне і навіть бачить невидимого Бога. Коли ж не горить – в серці темно, там морок незнання, там помилки і вади зводяться в гідність чеснот.
З чого складається віра?
Віра складається з людського бажання, волі та дії Божественної благодаті. Вона є святе таїнство, в якому узгоджується людська воля і Божественна благодать.
У чому полягає віра?
Святитель Іоанн Златоуст каже: «Віра полягає в прийнятті істин Божественного Одкровення, що містяться у Святому Письмі і Священному Переданні, сформульованих у догматичному вченні Церкви. Ці істини – надчуттєві, невидимі, нематеріальні, таємничі. Вони перевершують видимий матеріальний світ, перевершують людські органи чуття та розум, а тому вимагають віри.
Вірою набувається пізнання Бога, а без віри неможливо пізнати Його… Бо яке мудрування переконає нас, наприклад, у Воскресінні? Якими міркуваннями може бути осягнуте народження Бога Слова?»
Як набути віру?
Віра дарується Богом, тому, хто її шукає. Преподобний Силуан Афонський невіруючим радив звертатися до Бога такими словами: «Господи, якщо Ти є, то просвіти мене, і я послужу Тобі всім серцем і душею». І за таку смиренну думку й готовність послужити Богу, Він неодмінно просвітить душу, яка жадає віри.
Невіруючому слід молитовно просити у Бога зустрічі й уважно спостерігати за собою. Бог обов’язково відповість на щиру молитву через обставини життя, через ближнього, а може навіть і прямо в серце людини. «І будете шукати Мене, і знайдете, коли шукатимете Мене всім своїм серцем» (Ієр.29: 13).
Яким чином зростає віра у серці людини?
У загальних рисах життя віри можна описати таким чином. В людських відносинах віра починається з того, що ми дізналися від когось про певну людину, зростає, завдяки знайомству з її справами та вчинками, і стає упевненістю при особистій зустрічі.
Віра в Бога починається подібним чином. Спочатку ми дізнаємося про Бога зі свідчень тих, хто пізнав Його у своєму житті, а це пророки, апостоли і святі. Потім, коли ми дізнаємося про Його добрі справи, вона зростає, і стає упевненістю, коли ми зустрічаємося з Богом як особистістю. Тобто людина на своєму особистому досвіді переконується, що Бог існує, що Він реальна особистість.
Немає більшого щастя, як бути поруч з Богом, відчувати Його присутність. І це перебування з Ним – головна мета нашого життя. Людина, що зустрілася одиного разу з Богом на особистому досвіді, готова на все, лише б на мить опинилися поруч з Ним. І головна, необхідна умова цього надприродного й досвідного пізнання життя з Богом – є віра. І чим більше людина пізнає Бога, тим глибшою й сильнішою вона стає.
