Відповідає Андрій Музольф, викладач Київської духовної академії.
Смиренність та людинодогоджання – це кардинально різні речі. Святий апостол Павло пише: «Якби я й донині догоджав людям, то не був би рабом Христовим» (Гал. 1:10).
На перший погляд, смиренна людина і людиноугодник, можливо, не відрізняються один від одного і здаються дуже схожими. Але це лише на перший погляд. Насправді ж центри життя у таких людей знаходяться в абсолютно різних площинах.
Якщо для людини смиренної центром є Сам Бог, то для людиноугодника на першому місці завжди буде хтось, крім Бога. Віруюча людина – людина смиренна, тому що усвідомлює своє безсилля та нездатність до спасіння. Вона розуміє, що спасіння як визволення від рабства гріха – це не її заслуга, а дар Божий. Причому дар, на який ми не заслужили і ніколи б не змогли заслужити.
Людиноугодник, навпаки, не звертає уваги на Бога. Бога для нього, по суті, не існує, а є лише людина, чиєї подоби він і шукає. Саме тому святий праведний Олексій Мечьов радить: «Не турбуйся про те, щоб поважали і любили тебе люди цього віку, а про те турбуйтеся, щоб догодити Господу Богу і щоб совість твоя не викривала тебе в гріхах».
Людинодогоджання – це, по суті, хвороблива залежність від думки людини. Коли людина починає думати не про догоджання Богу, а про догоджання людям, за великим рахунком вона перестає бути християнином.
Саме тому, що б людина не робила, кінцевою метою всіх її починань має бути лише Христос. А якщо ми робимо щось для того, щоб сподобатися людям, це ніколи не принесе нам жодної користі.
Преподобний Паїсій Святогорець зауважує: «Щойно я усвідомлюю, що спонукаюсь до певного людинодогоджання, я маю його негайно бити, бо, якщо я хочу зробити щось добре і при цьому підмішується людинодогоджання, – тоді я черпаю з колодязя воду дірявим відром».
