«Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш небесний». (Мф. 5,48)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
У четвертий Тиждень Великого посту Свята Церква згадує дивовижного вчителя благочестя, преподобного Іоанна Ліствичника, творця однієї з найвідоміших книг в історії аскетичної та богословської думки – «Лествиця».
Чому саме йому Церква сьогодні влаштувала пам’ять? Адже святих тисячі, їх неможливо порахувати, і разом з тим, всього трьох угодників Божих Церква обирає протягом цього святого благословенного часу посту та помірності, одним із яких і є сьогоднішній святий. Таємниця відповіді криється в тому, що святий подвижник залишив нам опис чудової духовної лествиці, за якою сам він зійшов у Царство Небесне, яку заповідав він усім християнам, що прямують до Божого Царства.
Преподобний та богоносний отець Іоанн Ліствичник є подвижником VI століття. З юних літ він присвятив себе служінню Богу, проводячи життя у суворій помірності, пості та молитві. Свій чернечий подвиг почав з того, що повністю віддав себе на послух братії і своєму духовному наставнику, під керівництвом якого трудився багато років. Наприкінці свого чернечого подвигу він досяг духовної досконалості.
Пишучи свою дивну книгу, преподобний ставить головне завдання: як грішній людині через очищення від гріхів поєднатися зі своїм Творцем – Богом та як осягнути блаженство зі святими у Царстві Небесному, рухаючись шляхом сходження людини до Бога ступенями християнських чеснот.
Назву своєї книги “Лествиця” прп. Іоанн взяв не просто так. Це стародавній символ духовного зростання. Ще у Старому Завіті праотець Іаков у сновидінні бачив величезні сходи, якими спускалися на землю та піднімалися до небес ангели Божі. Низ цих сходів був на землі, а верх – на небі.
Ці сходи у преподобного Іоанна мають символічне значення покрокового, поступового зростання. Немає духовних стрибків, є тільки поступовий підйом по сходах.
“Лествиця” закликає, що поступовість треба приймати зі смиренням і не бажати прискорення зростання. Бо є ризик впасти. Тому головна таємниця духовних сходів полягає в тому, що просто спуститися чи просто зійти ними не можна, а можна, на жаль, лише тільки впасти.
Преподобний Іоанн Лествичник, говорить в своїй книзі про чернецтво, про тих, хто обрав шлях, що веде на небо через обітниці, помірність у всьому, цнотливість, нехтування комфортом чи благами, заради Бога, зречення світу. І тут ми можемо поставити собі запитання: чи нам, що живемо у сьогоденні, у нашій парафіяльній реальності, людям хоча і церковним, але тим, що живуть в миру, які обтяжені сімейними обов’язками, – чи є актуальними повчання, що написані в цій аскетичній книзі?
Беззаперечно, що чесноти, які перелічує преподобний Іоанн Ліствичник, вони одні й ті ж як для чернецтва, так і для мирських, тому що віра, надія, любов – це все те, що стосується кожного з нас, без винятку. Тому згадка про святого подвижника та читання його книги, особливо в час Великого Посту, є важливим і надзвичайно корисним для кожного християнина, який бажає очищення душі, звільнення від пристрастей та наближення до Спасителя Господа Іісуса Христа.
У всі епохи свого існування Християнська Церква шанувала преподобного Іоанна Ліствичника, адже його праця складена з досвіду сорокарічного подвижницького життя, протягом якого йому вдалося очистити своє серце настільки, що він став таємноглядачем – бачив те, що є закритим звичайному грішному людському погляду. У його книзі і ченці, і благочестиві миряни знайдуть посібник, духовну абетку і дізнаються все про пристрасті, що приховуються в глибинах нашої занепалої природи, про почерк, характер, дію демонів, діяльність яких пов’язана з нашими пристрастями. Дізнаються про благодатну допомогу, користуючись якою, християнин ніколи, хоч б і як здавалася йому важка духовна боротьба, не буде зваблений лукавими духами, але вийде переможцем.
Гріх людини – це тяжка хвороба душі, яка спотворює наш внутрішній світ. І преподобний Іоанн, як досвідчений лікар, досліджує коріння всіх подібних захворювань, з’ясовує, від чого походить та чи інша пристрасть. Він вчить, як позбутися злопам’ятності, лихослів’я і лінощів, настановляє як перемогти маловір’я та божевільну гордість. Водночас, «Лествиця» керує вихованням таких чеснот, що є обов’язковими для всіх християн, таких як лагідність, цнотливість, терпіння, смирення, молитва та інші. Ліки, пропоновані преподобним Іоанном, часом здаються гіркими, та плодом його порад є свята і нескінченна радість у Господі.
Ось, до прикладу, преподобний Іоанн говорить так: є люди різних характерів, різного темпераменту. Так одна людина народжується добродушною, дуже милою, доброю, чуйною і це просто властивість її характеру, а інша людина народжується дуже різкою, запальною, гнівливою та піддатливою на гнів. Отже, ніякої нагороди перша людина, яка народилася доброю і немає, вона такою і є — незлобною, неконфліктною людиною. А ось той, хто народився конфліктним, злим, дратівливим, але він бореться із собою і перемагає, – ось такому нагорода набагато більша від Бога…
Дуже прикро, але сучасна людина є дуже запальною, дратівливою, гнівливою, гордою, себелюбною, заздрісною і таке інше. Та якщо ми боремося з цими пристрастями, які практично кожному з нас без винятку властиві, тоді нам від Бога буде велика нагорода, бо ми боремося з гріхами, з пристрастями, що живуть в нас, намагаючись нас згубити. Але ми їм чинимо опір, ми з ними не погоджуємося, ми намагаємося побачити їх, усвідомити їх і, пожурившись, щиро покаятися в них перед Богом. Ось так людина бореться і перемагає свій гріх. Ось такій людині, за словами преподобного Іоанна Ліствичника, найбільша нагорода на Небесах.
Ще одним з важливих знарядь у боротьбі з гріхом і гріховними пристрастями преподобний Іоанн вважав піст. «Піст, – зазначає преподобний Іоанн, – час покаяння, час, коли наші скам’янілі серця повинні силою Божою з байдужих стати чуйними, з холодних і жорстких – теплими та відкритими як для інших, так і для Самого Бога». Тільки подвиг християнський, підкріплений постом та молитвою до Бога – ось ті знаряддя нашого спасіння, які нас можуть направити до Царства Небесного.
Життєві приклади, що містяться в “Лествиці”, служать взірцем тієї святої ревності про своє спасіння, яка необхідна кожній людині, що бажає жити благочестиво. А особисті витончені спостереження над своєю душею та глибокий духовний досвід, що викладені письмово в «Лествиці», є для православної людини великим посібником на шляху до істини та добра.
Зам’ятаймо для себе слова повчання святого Іоанна Ліствичника, які залишив він у своїй богонатхненній «Лествиці» для всіх, хто бажає спасіння своєї душі. Адже це настанови людини, яка знала, що означає звернутися до Бога і залишитися з Ним, бути завжди у радості духовній після того, як згрішив, впав, усвідомив, покаявся і піднявся переможцем над гріхом ще на один щабель у своїй боротьбі. Тому Церква і пропонує нам сьогодні, коли ми починаємо потрохи наближатися до Страсних днів, вшанувати святого Іоанна Ліствичника, який є прикладом того, як благодать Божа може звичайну, просту людину перетворити на світильник світу.
З численних прикладів перемоги над гріховними пристрастями хочеться привести один особливо повчальний – преподобного Мойсея Муріна, колишнього лютого отамана розбійників, який згодом став смиренним святим ченцем. Але перш ніж він досяг цього, йому довелося перенести надзвичайно важку, запеклу боротьбу зі спокусами.
В юності Мойсей був розбійником і п’яницею, але розкаявшись, залишив ватагу розбійників і пішов в одну з пустельних обителів і тут ревно виконував усі чернечі послухи.
Незабаром після його навернення демони постаралися пробудити в ньому колишню його тілесну нечистоту. Спокуса була така сильна, що він, як сам про те згодом розповідав, мало не відмовився від свого наміру жити благочестиво.
Досвідчений старець, до якого прийшов за порадою Мурин, пояснив йому, що ці звички тілесної нечистоти подібні до собак, які, звикнувши ковтати кістки в якійсь небудь м’ясній, завжди повертаються до неї, поки є можливість туди увійти. Але якщо їм не кидати жодної кістки і замкнути перед ними м’ясні двері, то вони більше не повертаються і йдуть в інші місця, щоб знайти, чим вгамувати свій голод.
Мойсей, укріплений і втішений цією спасительною настановою, закрився у келії і став упокорювати своє тіло різними подвигами, особливо постом. Він нічого не їв, крім невеликої кількості хліба на день, багато працював і молився п’ятдесят разів на день. Думка про Бога, про єднання з Ним, про прощення і спасіння душі не покидала його. Вся мета життя для нього зосередилася лише у цьому. Але час його звільнення від спокус ще не настав.
Після нових порад духоносного старця Мойсей вирішив для подолання пристрастей проводити ночі на ногах, посеред своєї келії, не заплющуючи очей, постійно молячись і не стаючи для молитви на коліна з остраху, що його тіло від цієї зміни положення відчує полегшення і дасть демонові нагоду спокусити його. Незважаючи на все, пристрасті продовжували вирувати. Тоді він взявся за новий подвиг самоумертвіння та працьовитості. Щоночі він обходив келії пустельників, які по схильності свого віку і по немочі своїх сил не могли ходити самі по воду, оскільки вона була далеко. Він брав без їхнього відома їхні глеки і приносив їх наповненими, проходячи для цього іноді до п’яти миль, дивлячись по розташуванню келії старців.
Це витончене милосердя, яке приводило його до великої втоми, знищувало палаючий вогонь пристрастей, але ще більше збуджувало проти нього лють демонів. Але преподобний говорив зазвичай: «Я не перестану боротися перш, ніж демони не перестануть мучити мене спокусливими снами» (Є. Селянин. Пустеля).
Шість років таким чином боровся преподобний Мойсей, поки нарешті бажаний спокій і світло не оселилися в його душі. З часом удосконалившись в подвигах благочестя, преподобний Мойсей отримав від Господа владу над бісами.
Отже, дорогі брати і сестри, розглянувши духовні настанови преп. Іоанна Ліствичника, та беручи приклад духовної боротьби преп. Мойсея Муріна будемо прагнути сходити сходами спасительної «лествиці» на Небо, перемагаючи ті гріхи, які властиві кожному з нас. Якщо ж у нас не вистачає власних сил для запобігання цим пристрастям, а у нас їх, звичайно ж, не вистачає, то будемо просити у Бога сил, будемо просити твердості і непохитності у боротьбі з гріховними пристрастями, будемо брати приклад з тих угодників Божих, які пройшли цей шлях, зійшли по цій драбині, і які самі, будучи досвідченими, можуть і нам грішним, немічним, слабким допомогти. Амінь.
Протоієрей Олександр Кратюк,
настоятель Свято–Іоанно–Богословського храму
с. Борохів (Ківерцівське благочиння)