Незважаючи на те, що цей звичай має язичницьке походження, Церква не виступає проти.
Про це розповів викладач Київської духовної академії диякон Андрій Музольф.
Зазначений звичай, безсумнівно, має язичницьке коріння, зокрема дана традиція була характерна саме для язичників-слов’ян.
Вони вважали, що смерть – це зовсім не зникнення людини, а лише відділення її «тонкої» сутності – душі від більш «грубої», матеріальної – тіла. І в результаті такого відділення душа не переноситься в яке-небудь особливе місце, на зразок раю, а продовжує своє проживання на землі, в звичних і рідних для неї місцях. Природно, що найбільше душа намагається перебувати на могилі біля свого тіла, з яким вона була пов’язана під час життя. У зв’язку з цим родичі померлого приносили продукти саме на могилу покійного, так як вважали, що саме в цьому місці душа знаходиться найчастіше і саме тут вона може «підкріпитися», – пояснив викладач КДАіС.
Отець Андрій зазначив, що не дивлячись на те, що, як було сказано, даний звичай має язичницьке походження, Церква не виступає проти можливості залишати їжу на могилах покійних.
«Але не тому, що розділяє зазначені вище язичницькі вірування, а тому що вважає дану практику сприяючою прояву християнської любові: залишену на могилах їжу можуть забрати незаможні і таким чином вона послужить свого роду милостинею за душу покійного», – додав він.
Викладач КДАіС вважає, що якщо будемо ставитися до харчових приношень на кладовище саме в такому ракурсі, а не так як до цього ставилися наші предки-язичники, думаю, що в цьому не буде нічого поганого.
