Як швидко проминає час… Здається, ніби вчора ми вступали у період посту, а нині лічені дні відділяють нас від великого свята Різдва Христового. Свята, особливого для кожного православного християнина, кожної православної сім’ї, свята, коли прийшов на світ Син Господній.
Протягом багатьох років православні українці відзначали день Різдва Христового незмінно за юліанським календарем – 7 січня (25 грудня – за старим стилем). Натомість останнім часом все частіше нам починають нав’язувати нову дату 25 грудня (за новим стилем).
У чому ж справа, звідки взялися різні календарі, чому Православна Церква у цьому плані залишається консервативною, і головне – як у цій всій календарній метушні незабути про головне – Того, Хто приходить цього дня на землю? Про це все спілуємося з проректором із навчальної роботи Волинської духовної семінарії архімандритом Феофаном (Кирилюком).
«Отцями Собору 431 року було вирішено святкувати Різдво Христове саме 25 грудня. Окреслити саме цю подію, подію Різдва Христового, слід було з певних причин. Зокрема, у той час Православна Церква протистояла єретичному вченню про те, що Христос отримав свої Божественні повноваження тільки у події Хрещення або Богоявлення. Відтак, виникла необхідність розділити два свята – окремо Різдво та Богоявлення, щоб показати, що Христос – це Богочоловік. Він народився уже в Божественній природі. Встановлена рішенням Собору дата стала фіксованою та обов’язковою для всього Православного світу», – розповідає архімандрит Феофан та відразу ж уточнює, що Отці Третього Вселенського Собору і Православна Церква того часу жили в умовах юліанського календаря, який був у вжитку ще за кілька десятків років до Різдва Христового. Тож всі наші свята, у тому числі і дата святкування Різдва Христового, встановлена Вселенським Собором, відповідають літочисленню саме юліанського календаря.
Наприкінці XVI століття у західному християнському світі відбулося реформування календарного питання. Як наслідок цього, у 1582 році 5 жовтня треба було сприйняти як 15 число та з цього моменту вести нове літочислення. Спершу різниця між календарями становила 10 днів, а з 1900 року – і взагалі 13. Тож, як наслідок, у наші дні Різдво припадає вже не на 25 грудня, а 7 січня.
«Цікаво те, – наголошує проректор з навчальної роботи ВДС, – що у деяких Церквах, які прийняли новоюліанський календар, з часом утворилися розколи, які, власне, і були спричинені саме введенням цього календаря. Це підтверджує той факт, що церковні традиції, які живуть у народі, є річчю дуже серйозною, значимою та вкрай важливою, відповідно нехтувати нею не можна. Тож календарне питання не може бути остаточно вирішено без єдиноголосної підтримки усіх Помісних Церков».
Наголошує архімандрит Феофан і на тому, що Помісні Православні Церкви, які приняли новий календар, користуються саме новоюліанським календарем, водночас, людям його називають григоріанським. Така плутанина виникла тому, що поки ці два календарі ідентичні та не мають розбіжностей, однак так буде лише до 2800 року. Коли ж і між ними виникне різниця, ми отримаємо вже три дати святкування Різдва Христового.
«Церква у цьому плані не поспішає приймати нововведення. Зрештою, що григоріанський календар, що новоюліанський – продовжують вираховувати пасхалію – дату Пасхи, користуючися саме юліанський календарем, тобто за старим стилем. Календарем, який у своєму літочисленні має меншу кількість помилок, що дозволяє більш точно вирахувати пасхалію.Тому виникає питання: який практичний зміст вводити який-небудь інший календар, зберігаючи при цьому юліанське літочислення Пасхи. Це приводить тільки до плутанини між людьми, до того ж ніяких серйозних питань ця реформа не вирішує», – пояснює священнослужитель.
До того ж, на підтримку юліанського календаря служить і той факт, що багато церковних свят супроводжуються також певними чудесами та унікальними явищами природи. Так, у Велику Суботу ми спостерігаємо унікальне чудо сходження Благодатного вогню, у день свята Хрещення Господнього Йордан повертається назад, на свято Преображення Господнього гора Фавор покривається унікальною хмарою. Такі от не зовсім характерні явища природи відбуваються у такий день свята, який запропонований саме юліанським календарем. Тож цілком ймовірно, що такі події у свідомості церковного народу все більше укріплює довіру до юліанського календаря.
«Слід зазначити, що немає ніякої віровченої особливості в тому, у яку дату святкувати Різдво Христове, немає ніякої догматичної відмінності, – наголошує о. Феофан (Кирилюк), – але історія показала, що це питання настільки тонке та делікатне, що одноосібно вирішити його не можливо, і подібні спроби поки що нічого хорошого не принесли – лише розколи у суспільстві та церковному середовищі».
«Сьогодні ж, – о. Феофан веде розмову далі, – ми помічаємо, що людям хочуть нав’язати практику новоюліанського календаря. Нам пропонується вибрану фіксовану дату з одного календаря накласти на вже існуючий інший. Погодьтеся, це виглядає дуже недолуго. Тому у цьому плані наша Православна Церква залишається консервативною і продовжує користуватися календарем, перевіреним поколіннями».
Водночас, переконаний батюшка, за цими розмовами про календарні речі люди часто забувають про головне – Сина Божого, Який прийде у світ від Діви Марії. А так зовсім не повинно бути. Піст, посилена молитва, наша сповідь і Причастя – ось що потрібно Богомладенцю у день свята Різдва Христового, а зовсім не наші розмови про календар і тому подібне.
«Хай би ми утрималися від конфліктів, сварок чи образ, таким чином підготувавши себе хоч трохи до великого свята. Але ж ні, ми турбуємося про прибирання дому, приготування різноманітних страв на святковому столі, зрештою щороку піднімаємо календарне питання. Але це все другорядне.
Дуже важливо, щоб наше сприняття свята зосереджувалося більше на унікальній таємниці, яка відбувається. Бог втілюється у людському єстві, вирішуючи за нас найголовнішу проблему – проблему нашої смертності, нашої гріховності. І ось завдяки Божественній літургії у день Різдва Христового ми маємо унікальну можливість Божественного Причастя, унікального єднання з Христом, де ми у такому плані стаємо подібні Богородиці, коли і ми в собі носимо Бога, де ми самі з’єднуємося з Богом. Наше людське єство, наша свідомість – усе просвітлюється Світлом Істини, просвітлюється Самим Богом, де ми у стані правильно сприняти, оцінити значимість цієї події та свята. Адже це свято не тому, що ми влаштовуємо собі особливу трапезу, це свято, наголовніше, – Духа. І ось це свято Духа може бути правильно сприйняте та зрозуміле тільки тоді, коли ми в Євхаристії з’єднуємося з Христом. Тоді це вносить у нашу свідомість правильне розуміння та значення цього дня. Усе інше повинно лише до цього нас підготувати. Тому вкрай важливо, щоб ми в очікуванні свята Різдва Христового мали перед собою правильні орієнтири, щоб не випустити з виду те, що важливе та значиме, а що – річ другорядна», – підсумовує отець Феофан (Кирилюк).
(Спілкувалася Любов Максимчук для газети “Дзвони Волині”)
