11.1 C
Lutsk
Неділя, 25 Жовтень, 2020
Творіння святих отців

Виховання дітей починається з їх зачаття

Велика частина відповідальності за духовний стан людини лежить на сім’ї.

Виховання дітей починається під час їх зачаття. Плід чує та відчуває в утробі матері. Так, він чує і бачить очима матері, розуміє її рухи та емоції, хоча його розум ще не розвинутий. Коли обличчя матері стає сумним, то і він сумує. Якщо матір нервується, то і він нервується. Усе, що відчуває мама – сум, біль, страх, занепокоєння та багато іншого, – всі ці емоції переживає й ембріон.

Якщо мати хоче позбутися дитини, якщо вона не любить її, то дитина це відчуває, і в її серці виникають травми, які супроводжують її протягом всього життя. І зовсім протилежне відбувається, коли їй передаються добрі материнські почуття. Коли мати відчуває радість, спокій та любов до дитини, все це таємничим чином передається і дитині, а вже пізніше вона передасть це власним дітям.

Під час вагітності мати повинна багато молитися та любити свою майбутню дитину

Тому під час вагітності мати повинна багато молитися та любити свою майбутню дитину, гладити свій живіт, читати псалми, співати тропарі та жити праведним життям. Це для її користі. Вона жертвує собою заради дитини, зачатої у ній, щоб вона стала праведною та від самого початку здобула прведну основу життя. Ви бачите, наскільки таємничим є те, що жінка завагітніла та народила дитину, скільки у цьому відповідальності та честі!

Я розповім вам щось про інші живі істоти, про творіння, які не є розумними, і тоді ви зрозумієте це набагато краще. В Америці біологи провели такий експеримент: посадили квіти в двох залах з однаковою температурою, в однаковий ґрунт та однаково поливали їх. Однак була одна відмінність. В одній залі вони включали ніжну та приємну музику. І яким був результат? Що я можу вам сказати! Квіти, які росли у залі, де звучала музика, сильно відрізнялися від квітів в іншій залі. Вони були більш яскравими, виглядали більш здоровими та росли набагато швидше.

Те, що спасає дітей та робить їх хорошими людьми, – це життя батьків вдома. Батьки повинні віддатися Божій любові. Вони повинні бути святими перед своїми дітьми та показати це своєю поміркованістю, терпінням та любов’ю. Щодня вони повинні проявляти надхнення та любов до своїх дітей. Радість, яку вони відчувають, святість, яка сходить до них, – усе це принесе благодать їх дітям.

Загалом батьки винні у поганій поведінці дітей. Дітей не врятують ні поради, ні дисципліна, ні суворість. Якщо батьки не йдуть шляхом святості, і якщо вони не подвизаються, то роблять велику помилку та приносять дітям зло. Якщо батьки не живуть святим життям і не розмовляють з любов’ю, то диявол мучить батьків через непослух їх дітей. Любов, одностайність, розуміння між батьками – це те, що потрібно дітям. Це дає велику безпеку та впевненість дітям.

Поведінка дітей безпосередньо пов’язана з духовним станом батьків. Коли діти страждають через непорозуміння між батьками, то у них немає сил та волі розвиватися. Вони засмучуються, та в будь-яку хвилину їх душевний стан може рухнути. Дозвольте мені розповісти вам два випадки.

Одного разу до мене прийшли дві дуже юні дівчини. В однієї з них було багато неприємних переживань, і вона запитала мене, з чим це пов’язано. Я відповів їй:

– Все це виходить з твого дому, від твоїх батьків.

Коли «побачив» душу однієї з них, я сказав:

– Все це ти успадкувала від своєї матері.

– Але наші батьки – прекрасні люди, – відповіла вона. – Вони християни, регулярно сповідаються, причащаються. Як говориться, ми живемо у дусі віри…

Я відповів їй:

– Я не вірю тому, що ви сказали мені. Я бачу тільки одне – що ваші батьки не живуть з радістю Христа.

На що інша дівчина сказала:

– Послухай, Маріє, геронда правильно говорить. Він має право так говорити. Наші батьки відвідують духівника, сповідаються, причащаються. Так, все це вони роблять… Але хіба у нас коли-небудь був мир у нашому домі? Мама і тато постійно сваряться. Одного разу батько не захотів їсти того, що приготувала мама, іншого разу вони не хотіли разом кудись піти. У цьому сенсі геронда має рацію.

– Як звати твого батька? – запитав я її.

Вона сказала, як звати її батька.

– Як звати твою маму?

І вона вимовила ім’я своєї матері.

– Ну, – сказав я їй, – ти не зовсім у гарних стосунках  зі своєю матір’ю.

Зараз послухайте мене! Коли дівчина мені сказала ім’я свого батька, я подумки побачив її батька, “побачив” його душу. Поко вона говорила мені ім’я своєї матері, я побачив, які у неї стосунки з матір’ю.

Іншого разу мене відвідала жінка з однією зі своїх дочок. Вона була стурбована та тихо плакала.

– Я почуваю себе дуже нещасливою.

– Чому? – запитав я у неї.

– Я у відчаї через мою старшу дочку, яка вигнала свого чоловіка з дому, але протягом довгого часу не говорила нам про це та брехала нам.

– Чому вона брехала вам? –  запитав я у неї.

– Вона давно вигнала з дому свого чоловіка і нічого нам не сказала. Коли ми запитали її телефоном: “Як справи у Стелю”, вона відповіла: “У нього все добре. Його зараз немає вдома. Він пішов купити газету”. Кожного разу вона говорила, що він кудись пішов, щоб ми не засумнівалися в їх взаємостосунках. Це тривало два роки. Два роки вона приховувала від нас, що вигнала його з дому. Кілька днів тому ми дізналися про це від Стелю, коли випадково зустріли його на вулиці.

На що я сказав їй:

– Це твоя вина, твоя і твого чоловіка. Але більше всього ти у цьому винувата.

– Чому я? Я так люблю своїх дітей! Я не виходила з кухні, у мене не було особистого життя, я привела їх до Бога та в Церкву, давала їм стільки хороших порад. І чому я виявилась винною?

Я звернувся до доньки, яка була присутньою при розмові:

– А ти що скажеш?

– Так, мамо, геронда має рацію. Через твої сварки з татом ми ніколи не могли навіть з’їсти у спокійній обстановці кусочок хліба.

– Ось бачиш, я маю рацію! Ви винуваті. Ви шкодите своїм дітям. Вони не винуваті, але несуть наслідки вашої поведінки.

У душах дітей виникає певний стан, який є наслідком поведінки їх батьків. Він залишає відбиток у них на все життя. Подальша поведінка дітей та їх стосунки з іншими людьми безпосередньо залежать від переживань у дитячому віці. Діти ростуть, отримують освіту, але вони не бачать глибоких змін. Це можна спостерігати у нашому повсякденні. Наприклад, тебе опановує обжерливість – ти постійно хочеш їсти. Ти взяв якийсь фрукт і з’їв його. Побачив якусь їжу, і тобі хочеться її з’їсти. Побачив ще щось їстивне – і хочеш це спробувати. Відчуваєш себе голодним, тобі здається, що ти нічого не їв, тобі стає погано, ти починаєш тремтіти. Боїшся схуднути. Але це можна психологічно пояснити. Припустимо, ти виріс без батька та матері. Тому ти був обділеним та голодним, бідним та слабким. І ця обставина обумовила твою фізичну слабкість.

Будьте праведними, і у вас не буде проблем з дітьми

Велика частина відповідальності та духовний стан людини лежить на сім’ї. Щоб уберегти дітей від різних внутрішніх проблем, недостатньо тільки порад, примушень, логіки та погроз. Я би сказав, що від всього цього стає гірше. Ситуацію виправить тільки освячення батьків. Будьте праведними, і у вас не буде проблем з дітьми. Праведність батьків застерігає дітей від проблем. Діти бажають бачити біля себе праведних батьків, наповнених любов’ю, які не будуть внушати страх та не будуть обмежуватися тільки повчаннями, але дадуть їм приклад з свого життя. Ви, батьки, моліться в мовчанні, піднявши руки до Господа Христа, і таємничим чином обіймайте ваших дітей. А коли вони неслухняні, вживайте певних виховних мір, але не давіть на них. І, передусім, моліться.

Частіше всього батьки, й особливо мати, ображають свою дитину за те, що вона зробила щось неправильно, і занадто сильно сварять. Це ображає, ранить дитину. Навіть якщо не робиш це словами, то ти це робиш своїм обуреним або суворим поглядом, і це дитина відчуває. У цьому випадку вона думає, що мати не любить її. Дитина запитує матір:

– Мамо, ти мене любиш?

– Так, дитя моє.

Але дитина не вірить їй, оскільки вона ображена. Мати любить свого сина. Пізніше вона захоче покладити його по голові, а він відштовхне її. Він не прийме її ласки, тому що вважає це лицемірством, оскільки його душа ображена, ранена.

Надмірне занепокоєння батьків не дозволяє дітям рости

Є ще щось, що шкодить дітям. Це надмірне занепокоєння або страх з боку батьків. Послухайте одну історію.

Одна жінка поскаржилась мені, що її 5-річна дитина не слухає її. Я також сказав:

– Це ти винна.

Але вона цього не зрозуміла. Одного разу ми з нею машиною поїхали на море. Її дитина була з нею. Вона тримала її за руку. Раптом дитина вирвалася і побігла до моря. Там була піщана дюна, а прямо за нею знаходилося море. Мати затурбувалася, хотіла закричати і була готова кинутися бігти за своєю дитиною, бачачи, як та на волосині від смерті, на вершині дюни з простягнутими руками, стараючись зберегти рівновагу. Коли дитина зрозуміла, що не може спровокувати та налякати свою маму, щоб вона почала кричати, як зазвичай це траплялося, то повільно спустилась та підійшла до нас! Ось так все було! Тоді мати отримала життєвий урок правильного виховання дітей.

Інші жінка скаржилась мені, що її єдиний син погано їсть, особливо не хоче їсти йогурт. Малюку було біля трьох років, і він мучив свою матір щодня. Я сказав їй:

– Зроби наступне: прибери всі продукти зі свого холодильника та наповни його тільки йогуртом. Так, ви і ваша сім’я кілька днів помучитесь. Коли прийде час для трапези, дай всім, у тому числі і Петру, йогурт. Він не захоче його їсти. Ввечері зроби теж саме. І наступного дня нагодуй свою сім’ю тільки йогуртом. Тоді він проголодається і потрохи почне його їсти. Він буде плакати і кричати, але ти терпи. Потім він із задоволенням почне його їсти.

Так і сталося. Потім йогурт став улюбленою їжею Петра.

Це не складно зробити. Але багато матерів не встигають це зробити і таким чином показують дуже поганий урок своїм дітям. Матері, які постійно слідкують за своїми дітьми та чинять диск на них або, іншими словами, є надмірно турботливими батьками, зазнають невдачі у своїх спробах виховати їх. І ти повинна дозволити дитині самій зацікавитися своїми щоденними успіхами. Тоді у тебе все вийде. Коли ти постійно слідкуєш за своїми дітьми, вони противляться, стають впертими, “маминькими синками”, і зазвичай нічого не досягають у своєму житті. Ця надмірна турбота заважає дітям дорослішати.

Кілька днів тому до мене прийшла одна зневірена мати, яка поскаржилась мені, що її син постійно “провалюється” на вступних екзаментах в університет. Він був відмінником у школі та ліцеї. Але потім пішли невдачі, юнацька байдужість до навчанням та взагалі він почав себе дивно поводити.

– Це ти винна, – сказав я матері, – хоча ти й освічена жінка! Що йому залишалося зробити, якщо ти всі ці роки давила на нього та говорила йому: “Ти повинен бути першим, щоб не осоромити нас, повинен стати великою людиною у суспільстві!” І зараз він нехтує цими вашими повчаннями та нічого не хоче слухати про навчання. Перестань тиснути на нього, надмірно турбуватися за нього, і ти побачиш, що він поступово знову почне проявляти інтерес до навчання. Він почне досягати успіху у житті тільки тоді, коли ти залишиш його у спокої.

Далі буде. 

Святий Порфирій Кавсокалівіт

Переклад з рос. Любові Максимчук

Джерело 

Вас може зацікавити

Прп. Паїсій Святогорець: Люди втратили терпіння

Редактор Головний

Що робити для того, щоб дійсно молитись

Редактор Головний

Поради Оптинських старців щодо правильного здійснення молитви

Редактор Головний