15.7 C
Lutsk
Четвер, 28 Березень, 2024
Проповіді

Влучні думки священномученика прот. Валентина Свенцицького у річницю хіротонії

Кожного року у ці дні я думкою переношусь у маленьку білу церкву Іванівського монастиря, де спочивають мощі приснопам’ятного отця Іоанна Кронштадтського і де Господь сподобив мене прийняти сан священника.

Але сьогодні я з особливим хвилюванням звертаюся думками до цих спогадів, адже сьогодні – 10-а річниця мого священства.

Як же це було давно! Як це було страшно давно!

Що ж через десять років я міг би сказати своїй пастві, як духовний підсумок десятирічного пастирства? Адже нам так корисно озиратися назад, так корисно підбивати цей підсумок.

Яке почуття більше всього вразило мене, коли я вперше став біля престолу як пастир?

Це було почуття страшенної відповідальності. Яка велика справа бути пастирем!

Це було нове, вперше пережите почуття. Я знав про пастирство, читав, готувався бути священником, але тільки біля престолу, отримавши в руки свої Агнця, я як ніби вперше зрозумів усю складність того, на що я наважився.

Тільки священник може зрозуміти, яким великим є хрест пастирського служіння.

Згадується перша сповідь у бараці тифозних поранених. Яка відповідальність перед людською душею!

З якими силами, з якою неміччю, з яким досвідом наважується на це ново рукопокладений пастир?

І це почуття страху, відповідальності та немічності, благоговійного трепету перед величчю пастирського служіння лише укріплялося з кожним кроком на цьому шляху.

Усе це привело внутрішнє ось до того найважливішого, про що я нині вважаю своїм пастирським обов’язком поговорити з вами, привело до переконання про необхідність найбільш повного воцерковлення життя.

Тільки у цьому воцерковленні, у цій повноті його можна знайти ті підстави, що необхідні на шляху пастирської справи та християнського влаштування душі. Потреба у цій повноті воцерковлення життя передусім позначається на стремлінні встати на шлях духовного життя не своїми власними зусиллями та подвигами, а благодатними силами Церкви.

Це воцерковлення життя нашого вимагає суворого виконання правил Церкви, що стосуються нашого особистого життя.

Необхідне молитовне правило для кожного у себе вдома, щоб світ, який увесь час прагне заполонити наше життя, був відгорожений цією звичкою до домашньої молитви.

Необхідне найстрогіше дотримання постів, щоб це допомогло спорудити певну стіну, яка буде відгороджувати тебе від мирського життя.

Коли приходиш у день посту туди, де їдять все, тобі радісно сказати, що ти постишся, тому що ти православний християнин. І в цьому почутті воцерковлення твого життя ти відчуваєш міцну основу у справі спасіння.

Твоє воцерковлення повинно стосуватися і сім’ї. Ти неодмінно повинен відчувати свою сім’ю як Церкву, ти повиннен постійно перевіряти себе там духом церковності, щоб мирське життя, яке вривається у життя сімейне, було відгороджене цим воцерковленням.

Особливо все це стосується храму.

Тут усе повинно було проникнуте духом церковності: від найвищого прояву молитовності у храмі до найостаннішого руху, який нібито не має прямого стосунку до молитви.

У всьому церковність. Дух церковності повинен проникати і всю людину, і сім’ю її, і її суспільне служіння.

Так повинне будуватися духовне життя і пастиря, і мирян; вони не повинні стояти на хиткій мирській землі, де вся надія покладається на власні сили; вони повинні всіляко запалювати у собі цей дух церковності, який дає їм тверду основу та приведе до спасіння. Я у цей день завжди згадую церкву Іванівського монастиря, згадую і дорогу у цю церкву брудними осінніми темними вулицями.

Так було чудесно, так було дивно з цих брудних вулиць раптом увійти в білосніжний, яскраво освітлений храм.

Мирське життя мені уявляється брудними осінніми вулицями, а церковне життя – білосніжним храмом! Амінь.

20 вересня 1927 року,

 протоієрей Валентин Свенцицький

(з книги “Проповіді”) 

Переклад з рос. Любові Максимчук  

 

Вас може зацікавити

Проповідь у день пам’яті Всіх Святих землі Волинської

Редактор Головний

Проповідь у неділю про блудного сина

Редактор Головний

Проповідь у день пам’яті Святого Великомученика та Цілителя Пантелеймона

Редактор Головний