Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, Амінь!
Сьогодні свята Православна церква вшановує пам’ять святителя Іоанна Златоустого, а саме – перенесення його чесних мощей. В історії церкви дуже часто зустрічаються дати, як «знайдення мощей», «перенесення мощей». Ці події є важливі для серця кожної віруючої людини, так як вони пов’язані з життям святих угодників Божих, які являються молитвенниками за нас грішних перед Престолом Божим.
Святитель Іоанн Златоуст являється видатним пастирем та проповідником. Златоустом його назвала одна жінка, яка послухавши проповідь святого, сповнилась неймовірного враження та захоплення від його слів. З того часу пройшло вже більш, ніж 1500 років, але слова цієї простої жінки нерозривно поєдналися з іменем великого вчителя Церкви.
Майбутній святитель народився в Антіохії (сучасна Сирія) у 347 році в багатій сім’ї воєначальника. Здобувши прекрасну освіту та християнське виховання, святий поступає на службу у званні адвоката. Його освіта, красномовність та світлий розум з легкістю могли допомогти Іоанну зайняти високі посади.
Але згодом він приймає рішення присвятити своє життя служінню Богові. Після смерті його батьків роздає все своє майно бідним та у пустелю, де приймає чернечий постриг. Через важкі аскетичні подвиги втратив своє здоров’я та змушений був повернутись до Антіохї, де був рукоположений у сан диякона, де в день хіротонії хвороба його покинула.
Цю подію святитель сприйняв як знак, що потрібно себе всеціло присвятити служінню Богові. Через короткий проміжок часу був рукоположений в сан ієрея та призначений на посаду проповідника.
Передання говорить, що під час священницької хіротонії у храм залетів білий голуб та на очах усіх присутніх сів на голову святого Іоанна, як символ Святого Духа. З цього моменту починається проповідницьке служіння Іоанна. Протягом дванадцяти років декілька разів за тиждень, а часто навіть кожного дня, він проповідував Слово Боже. Слухати його проповіді приходили цілі натовпи людей, причому не лише християни, але й іудеї та язичники. З початку приходили лише з цікавості послухати нового проповідника, а потім під впливом проповіді святого змінювали своє життя.
Місто не являло себе без Златоустого. Під час його проповіді всі покидали роботу та бігли в переповнений храм. Слава про Іоанна Златоустого поширилась на весь Схід і, в найближчому часі, дійшла до Константинополя. Коли ж там звільнилася кафедра столичного архієпископа, імператор, духовенство та народ єдино душно обрали на це місце святого Іоанна. Проблема полягала в тому, як позбавити антіохійців улюбленого ними пастиря, щоб не пробудило загального невдоволення. Було прийнято рішення схитрувати: імператор запросив Іоанна на своїй колісниці відвідати храми за містом. Нічого не підозрюючи, Іоанн погодився. І лише потім, під час шляху, дізнався про указ імператора назначити його архієпископом Контантинопольським.
В Константинополі святитель Іоанн Златоуст скликав народ до покаяння, за що навів на себе гнів імператриці та був засуджений і приговорений імператором до вигнання із столиці. Але в цю саму ніч в Константинополі відбулось сильне землетрясіння, особливо біля імператорського двору. Через страх імператриця сказала: «Ми вигнали праведника і за це Господь карає нас! Потрібно негайно його повернути, бо інакше ми загинемо!»
Повернення святителя до Константинополя відбулось тріумфально. Але через два місяці розпочались язичницькі безчинства, пов’язані із ставленням імператриці Євдоксії поряд із Софіївським собором. Святкування звершувалось під час богослужіння. Святитель вимушений був сказати проповідь, в якій зрівняв імператрицю із жінкою Ірода, за що був знову відісланий у вигнання. Через три роки вигнання святитель помирає, причастившись Святих Христових Тайн. Останні слова його були: «Слава Богу за все!»
Святитель Іоанн був у великому шануванні та любові серед народу. Саме через це велика скорбота жила у серцях християн.
Одного разу учень святителя Іоанна святий Прокол патріарх Константинопольский, звершуючи богослужіння в храмі святої Софії, виголосив проповідь, де прославляв святителя Іоанна. Люди, які були присутні у храмі, настільки були вражені святителя Прокла, що не дали йому завершити проповідь і стали одноголосно вмовляти патріарха клопотати перед імператором, щоб мощі святителя Іоанна були перенесені в Константинополь.
Імператор, переконаний святителем Проклом, дав свою згоду та наказав перенести мощі святителя Іоанна. Але послані ним люди не змогли підняти святі мощі, до тих пір, поки імператор не зрозумів свою помилку. Він прислав послання до святителя Іоанна, де смиренно просив прощення за себе за свою матір Євдоксію. Послання було зачитане біля гробу святителя Іоанна, і після цього з легкістю змогли підняти та перенести мощі святого. Рака з мощами була доставлена до Константинополя і поставлена в церкві святої мучениці Ірини. Патріарх відкрив гроб – і тіло святителя виявилось нетлінним.
Вранці рака з мощами була перенесена до церкви Святих Апостолів. Народ вигукнув: «Прийми престол твій, отче!» Тоді ж патріарх Прокл та клірики, які стояли біля раки, побачили, що святитель Іоанн відкрив свої уста і промовив: «Мир всім!» З цього часу весь християнський світ вшановує той день, коли були перенесені нетлінні мощі святителя Іоанна Златоустого до Константинополя.
З життя Іоанна Златоустого ми бачимо, скільки багато прийшлось перетерпіти за правду Божу. Але серце його не озлобилось від страждань. Святі отці вчать нас, що саме в скорботах людина стає людиною. Такий закон духовного переродження, що перехід від гріха до любові Божої, від зла до добра, супроводжується стражданнями. Але у Бога навіть скорботи являються для нас помічниками. У стражданнях ми народилися, в стражданні ми вчимося, і з стражданнями спасаємось.
То ж будемо навчатися у наших труднощах життєвих вбачати лікуючу руку Небесного Отця і разом із святителем Іоанном Златоустом завжди повторяти: «Слава Богу за все!»
Прот. Іоанн Поприк,
настоятель храму на честь
на честь свт. Спиридона
(Луцький кафедральний округ)
