Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь .
Дорогі друзі, ось є чудовий привід подбати, потурбуватися про дорогих серцю, які в іншому світі, але так же нам близькі. Живучи в буденному світі, ми вміло, при бажанні, можемо показати свій інтерес та любов до наших близьких, як подарувати квіти, взяти за руку, сказати тепле і ніжне слово…
А,от тим, які вже не з нами – що можна, що ми можемо піднести?
Звісно – наше серце в молитві, добру справу в пам’ять спочилих і подяку Христу, що ми були разом!
Христова Церква вчить нас тому, що душа безсмертна. Люди помирають в різний час, беручи з собою досвід прожитих літ. Якщо життя було світле та сповнене добра та заповідей Христових, то й і вічність буде світла в оселях Небесного Отця. А от коли життя було сповнене тільки гріха, тоді душа буде в муках. І саме таким дуже важлива наша молитва та турбота.
Наша Церква, як любляча Матір, піклується за своїх дітей, – не тільки про живих, але й про спочилих. Бо у Бога всі живі. Тому ми маємо від Бога великий дар – право молитися до Нього і надію бути почутим. Адже Господь казав: «Все, чого з вірою попросите у Отця Мого в ім’я Моє, буде вам». А Апостол Яків навчає нас: «Моліться один за одного».
Тому така важлива молитва за померлих, яка може полегшити і навіть змінити участь тих, хто упокоївся з вірою у вічне життя і з надією на Боже милосердя. Коли людина тільки сумує та плаче, то це не приносить спочилим ніякої користі, а для живих є причиною печалі та глибоких ран у серці. За померлих можна молитися як у приватній молитві (домашній), так і в молитві церковній. Особливу силу має церковна молитва, тому що вона сильна в єдності багатьох. Вона подібна до маленьких струмочків, які зливаються в могутню ріку.
Сам Господь Ісус Христос відкрив нам цю істину, сказавши, що якщо двоє або троє зберуться і просять із вірою щось в ім’я Його,то вони отримають корисне, бо Сам Господь перебуває посеред віруючих та слухає їхні молитви. Тому Церква встановила особливі дні поминання померлих, в яких посилено моляться за прощення провин.
І ми будемо мати надію, що коли нас не стане, то найдуться ті, які за нас помоляться та зроблять добру справу в пам’ять нашої безсмертної душі. Знайдуться і ті, які засвідчать, що і в нас були світлі миті нашого земного життя і ця пам’ять і буде свідченням до нас справжньої любові.
Помираючи, мати дала настанову молодому і невіруючуму синові: «Не загуби любов до мене через певний проміжок часу, бо я тебе завжди любитиму». Ішли роки, довго міркував син, що б то значили її слова. І, от як він увірував в Христа Спасителя, зрозумів зміст материнських слів. Що тільки в щирій молитві можна засвідчити любов до його неньки.
Нехай Всемилостивий Бог упокоїть душі спочилих християн та оселить їх в оселях праведних , а нас спасе і помилує!
свящ. Микола Рибак,
настоятель храму Почаївської ікони Божої Матері
с. Олександрівка,
(Білостоцький благочинний округ)
