Єлеопомазання, або Соборування, – таїнство, добре відоме як віруючим, так і не дуже церковним людям. Звичайно, не воно одне.
Нецерковний обиватель, як правило, намагається хрестити своїх дітей, не відмовляється, коли йому пропонують стати хрещеним. Він може вінчатися, якщо того захоче дружина або наполягатимуть близькі. Обиватель нерідко має звичку раз на рік сповідатися і причащатися. І тим не менше з розумінням того, чим є те чи інше таїнство, та й чи таїнство воно взагалі, проблеми нерідко проглядаються навіть у церковних людей.
Наприклад, на попередніх бесідах з батьками і хрещеними відповіддю на питання, навіщо потрібне хрещення, найчастіше є тиша. А щодо вмісту євхаристійної чаші навіть ті, хто зрідка причащається, можуть такого розповісти, що незрозуміло, в силу чого вони вважаються православними.
На цьому тлі ставлення до соборування виглядає більш-менш адекватним. Про те, що мета даного таїнства полягає в зціленні людини, непогано поінформовані всі, хто протягом Великого посту прагне соборуватись. Правда, зцілення нерідко розуміється в досить вузькому ключі. З одного боку, це і зрозуміло: так чи інакше, рідко або часто, серйозно або не дуже, а хворіємо ми всі. Про що ж інше думати, коли нездоровий? Тим більше що в даному конкретному випадку про те ж дбає і Церква, незважаючи на те, що нині, не в приклад дев’яностих років минулого століття, більшість як прихожан, так і захожан встигло звикнути до думки про те, що віра і церковність – це не про здоров’я і благополуччя. Ні те, ні інше, звичайно, непогано, просто віра – про інше. При цьому зведення Соборування виключно до позбавлення від недуг було б профанацією таїнства.
По-перше, той факт, що прийняття таїнства ніяк не гарантує хворому одужання, не викликає абсолютно ніяких непорозумінь в церковному середовищі. По-друге, в Церкві немає ніяких обмежень на участь в Єлеопомазанні здорових людей (аргумент, що абсолютно здорових людей не буває в принципі, я тут не те щоб розглядати, а навіть згадувати не стану, оскільки прийняття його на віру до такої міри розмиває рамки таких понять, як хвороба і здоров’я, що подальша розмова стає безглуздою).
Отже, що слід мати на увазі під зціленням? Ні для кого не секрет, що гріхопадіння людини позбавило як її саму, так і світ в цілому первозданної цілісності. Найвиразніше відсутність цілісності проявляється в тому, як в існуванні світу проявляється циклічність життя. У процесі творення Бог заклав в первозданну матерію якийсь життєвий потенціал. «Дух Божий носився над поверхнею води» (Бут. 1: 2), – говорить нам Писання.
На думку святителя Василя Великого, слово «носився» означає тут «зігрівав і оживотворяв». Таким чином, будучи закладеним спочатку, цей потенціал покликаний забезпечувати циклічність життя в світі. Смерть, яка увійшла в світ внаслідок гріхопадіння Адама, будучи невластною над циклічністю життя, все ж спотворила первісну гармонію, ставши частиною життєвого циклу.
Так життя стало причиною смерті: з’їдає вовк козу, знищує людина лісонасадження, вмирає сама людина, наприклад, від інфекції, спричиненої вірусом – формою життя або онкології (ракові клітини є власними клітинами організму), так чи інакше життя знищується життям. Як не парадоксально, життям буде навіть тління, оскільки воно є діяльністю гнильних бактерій – знову-таки форми життя. Життя фактично знаходиться в конфлікті з життям.
На рівні людського єства відсутність цілісності чудово висловлює апостол Павло в Посланні до Римлян: «Доброго, якого хочу, не роблю, а зле, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:19). Таким чином, позбавлена природної цілісності як на рівні власного єства, так і на рівні світу в цілому, людина перетворилася в страждаючу істоту. І її страждання, ніяк не будучи необхідними, стали разом з тим неминучими. І проявляються вони, крім усього іншого, в хворобах. Однак просте лікування, нехай навіть від серйозної недуги, нехай навіть звершене дивом, не може не бути тимчасовим, оскільки «смерть і час панують на землі».
Отже, Церква не бачить мету таїнства Соборування тільки в тілесному зціленні. Тому що зцілюється людина, не позбавляючись від страждання, а преображаючись в ньому. Найчастіше ж тільки страждання і потрібно для того, щоб людина зуміла зупинитися в тій гонці, в яку вона перетворює власне життя. Перестав поспішати, змінив пріоритети, знизив градус суєти, зумів розкрити себе в Бозі. Правильно сприйняте страждання здатне повністю змінити, змінити на краще людину.
І коли, за допомогою страждання, людина перемагає в собі зло, перемагає гріх, вона здобуває перемогу, посильно наближаючись до тієї первозданної цілісності, яка була втрачена прабатьками. Освятити цю перемогу, це перемінення і має на меті таїнство Єлеопомазання. І це освячення відбувається незалежно від того, зцілилася людина від конкретної хвороби чи ні. Це освячення однаково актуальне і важливе як для хворого, так і для здорового тілом.
У цьому полягає справжнє зцілення людини, зцілення, як розуміє його Церква. До такого зцілення покликана людина, і саме воно є метою таїнства Соборування. У цьому важливість і значимість Соборування. Без перебільшення – головне чудо таїнства.
