16.1 C
Lutsk
Неділя, 27 Вересень, 2020
Основи православ'я

Таїнство соборування: у чому його справжній сенс?

Таїнство Єлеопомазання як ніяке інше обросло за багато століть безліччю упереджень і забобонів. Та що там казати, навіть щодо значення і сенсу Соборування серед наших парафіян єдиної думки немає.

Шкільне богослов’я визначає Соборування як «таїнство, в якому при помазанні тіла єлеєм призивається на хворого благодать Божа, яка зціляє недуги душевні і тілесні». Не можна сказати, щоб саме з таким визначенням хтось був би не згоден, проте варто поспілкуватися на цю тему довше, як стане очевидно, що згода ця не перешкоджає різнодумству. Так, чимала кількість людей, як глибоко, так і поверхнево віруючих, переконана, що в цьому таїнстві прощаються забуті гріхи. Інші впевнені, що Соборуванням можна повністю замінити лікування будь-яких хвороб. Третім здається, що таїнство зцілення є ще й таїнством профілактики, тобто соборуватись слід не стільки для зцілення від хвороби, скільки для того, щоб не хворіти. Чи треба при цьому дивуватися, що недавно з’явилася думка, ніби Соборуванням можна захиститися від коронавірусу?

Що ж, почнемо, як то кажуть, спочатку.

Чому нас так турбують забуті гріхи? Візьму на себе сміливість припустити, що саме їхньою наявністю найчастіше і пояснюється багатьма схильність людини до хвороб. На перший погляд, взаємозв’язок очевидний: гріховність – хворобливий стан людського єства. Хвороба душі призводить до хвороб тіла. Душу ми лікуємо покаянням, проте хворіти від цього не перестаємо, отож, причина в тих гріхах, які ми не можемо визнавати, а таких гріхів лише дві категорії – забуті і неусвідомлені. Логічно слідує, що шлях до зцілення – в позбавленні від забутих гріхів. Однак вся удавана логічність подібних побудов вмить виявляється вигаданою, варто лише уважніше вчитатися в Послідування Єлеопомазання. У цьому довгому, неоднорідному чині, який формувався не одне століття, ми можемо побачити дуже багато речей. Проте ми ні разу не зустрінемо словосполучення «забутий гріх». Там багато і часто говориться про зцілення, про душу, про гріх, про покаяння. Про забуті гріхи жодного слова. Взагалі. Здивовані? Даремно.

У чині Соборування дійсно можна простежити взаємозв’язок хвороби і гріха, зцілення і покаяння. Але з чого б нам думати, що причина хвороби конкретної людини в конкретних гріхах? Людина, безумовно, істота, що страждає, але причина цього страждання в першу чергу у тому, що людське єство є падшим, адже на смертність і тлінність людської природи жодним чином не впливають ні чийсь конкретний гріх, ні чиясь особиста праведність. Причина цих бід в гріхопадінні прабатьків. Пам’ятаєте? «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік немов один із Нас, щоб знати добро і зло; А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з’їв, і не жив повік» (Бут. 3:22). Тобто саме вигнання Адама і Єви, які згрішили, з Едему було продиктовано метою не дати людині, яка зробила в гріхопадіння зло частиною себе, можливості жити вічно, забезпечивши тим самим злу самостійне буття.

Згрішивши, людина прирекла себе на смертність, тому абсолютно не хворіти не може ні праведник, ні тим більше грішник. Умова вибачення людині гріха одна – покаяння, але покаяння передбачає переміну розуму (хай вибачить мене читач за банальність), тобто радикальну і повну зміну ставлення до гріха, коли звичне стає ненависним, а улюблене – нестерпним. Таку роботу людина здатна виконати в собі тільки по відношенню до гріха, про який знає і пам’ятає. Забутий гріх не можна ні осмислити, ні подолати, по відношенню до нього неможливі ні покаяння, ні виправлення. То про яке ж прощення тут можна говорити? Тоді, звичайно, виникає питання, як же бути з забутими гріхами. Та ніяк. Ми вже відзначили, що для прощення гріха потрібні усвідомлення, каяття і бажання викоренити цей гріх. Зрозуміло, що цей гріх присутній в житті людини, а якщо і не присутній в даний момент, то був присутній в минулому і періодично про нього нагадують муки совісті. Якщо ж гріх геть забутий, то він, по всій видимості, не мав у житті такого місця, щоб про нього збереглася пам’ять і нагадувала б совість. А якщо і мав, то на даному етапі в душі не залишилося від нього ні найменшого сліду. У чому ж тут каятися, що прощати?

Читати також: Міфи і правда про соборування

Звичайно, під час Соборування не раз і не два говориться про покаяння. Але покаяння – це дійсний жаль за скоєні гріхи, динамічний процес виправлення, преображення людини. Якраз в силу цього преображення ми і просимо в таїнстві, щоб Бог, так би мовити, змінив людину. Просимо про зцілення насамперед душі і вже як про наслідок цього – про зцілення тілесних недугів. Як бачимо, забуті гріхи тут прив’язати просто ні до чого.

З цієї точки зору абсурдним бачиться й надія на Соборування як на альтернативу лікуванню. Святитель Лука Кримський в одній з проповідей говорив про те, що Бог не стане робити за нас те, що можемо зробити ми самі. Нехтування лікуванням під час хвороби демонструє не силу віри і довіру Богу, а нехтування Божим даром, яким, безумовно, є здоров’я. «Не спокушай Господа Бога твого» (Втор. 6:16), – говорить нам Писання, і складно уявити, щоб таїнство послужило для порятунку і зцілення того, хто вирішив би вдатися до нього в порушення повеління Божого.

Про Соборування саме як про засіб профілактики і говорити всерйоз не варто. У таїнстві закликається благодать для зцілення людської природи. Для цього, як мінімум, потрібно розуміти глибоку пошкодженність людського єства, що робить збитковим стан навіть фізично здорової людини, як максимум – бути хворим не тільки духом, але й тілом. Ми просимо про те, в чому маємо потребу. Якщо ж до Соборування приступає здорова людина, заклопотана не зціленням душі, яка страждає від гріхів, а турботою про те, що ще зробити, щоб не хворіти, то її дії – блюзнірство, негідне нічого, крім осуду і жалю.

Протоієрей Володимир Пучков

Джерело 

Вас може зацікавити

30 березня – день пам’яті прп. Олексія, чоловіка Божого

Редактор Головний

Чи варто строго постувати?

Редактор Головний

Яких справ слід уникати на Світлій седмиці?

Редактор Головний