Без сумніву можна сказати, що святитель Ігнатій (Брянчанинов), єпископ Кавказький, є одним із найбільших аскетичних письменників у Руській Православній Церкві. Його літературний спадок просто величезний, його творіння складають сім томів, які пережили кілька перевидань.
Найбільш широко відомим твором святителя Ігнатія є, на нашу думку, його “Аскетичні досліди”. Святитель Ігнатій так оцінював цю книгу в одному зі своїх листів: “Ви справедливо говорите, що “Досліди” не лише мій твір. Вони – дар Божий сучасним православним християнам. Я був тільки знаряддям...”
Метою єпископа Ігнатія була проповідь покаяння та виправлення життя. Аскетичній справі, загальнообов’язковій для всіх християн, святитель приділяв велике, можна сказати, центральне значення. У передмові до “Аскетичних дослідів” святитель Ігнатій писав: “Читач, знайомий з переданням Православної Східної Церкви, легко побачить, що у “Дослідах”, які йому пропонуються, викладено вчення святих отців про науку з наук, про чернецтво, – вчення, застосоване до вимог сучасності“. Святитель у своїх працях постійно нагадував християнам про ті обітниці, які ми всі давали при святому хрещенні, про обов’язок слідувати та служити Христу.
Особливо важливим святитель вважав необхідність читання Святого Письма та святоотцівських творінь, оскільки живих джерел благодаті Божественної практично не залишилося у його час. Це ж, якщо можна вжити такі слова, переживаємо і ми. У вступі до збірника “Отечник” святитель пише: “Уважне читання цих повістей (тобто святоотцівських) навіває на читача – як з раю – з перших віків християнства благоухання святої простоти та істинного служіння Богу, осінених значною мірою Божественною благодаттю. Воно може направляти діяльність монаха на істинний шлях Богодогоджання, спрямовуючи на цю діяльність найправильніші погляди; воно може приносити втіху у різних скорботах, які виникають у душі монаха, – спрямовуючись на нього ззовні; ним може підтримуватися мирний та молитовний настрій монаха, як єлеєм наповнюється та підтримується горіння світильника. Хто засвоїть у собі запропоноване тут вчення отців, той, знаходячись і серед товариства інших людей, стяжатиме сердечне мовчання. Хто ж залишиться чужим до цього вчення, той і в усамітненій пустелі, і в затворі буде обурений хвилею помислів та живописом мріянь, буде проводити життя мирське. Приводить серце у мовчання душевними зусиллями, з’єднаними з хворобами або плачем серця“.
Дехто може сказати, що все це необхідно монахам, а нам, тим, хто живе у миру, вистачить зовсім малого. Але це абсолютно неправильна думка, яка від початку помилкова та, більше того, шкідлива для духовного життя. Ототожнення “аскет=монах” неправильне. Асетична справа обов’язкова для кожного християнина. Тому особливо користо буде для нас звернутися до літературного спадку святителя Ігнатія, щоб його праці допомогли нам зрозуміти сутність та сенс християнського подвижництва.
Що ж пише святитель про покаяння, як підготовку до Причастя та про, власне, Причастя Святих Христових Таїн?
“Таїнством сповіді рішуче очищаються всі гріхи, зроблені словом, ділом, думкою. Для того, щоб загладити у серці навики гріховні, які вкоренилися у ньому довгим проміжком часу, треба час, треба постійне перебування у покаянні. Постійне покаяння полягає у постійному смиренні духа, у боротьбі з помислами та відчуттями, якими проявляється гріховна пристрасть, у приборканні тілесних почуттів та чрева, у смиренній молитві, в частій сповіді”, – пише святитель Ігнатій.
Покаяння нерозривно супроводжує у вірі у Христа, хоча воно повинно передувати вірі в Господа, а після хрещення покаяння лікує гріхи, у які людини впадала через свою неміч та гріховний навик. Покаяння повинно звершуватися не тільки устами, не коротким плачем, не однією тільки зовнішньою участю в сповіді, але внутрішнім смиренням, розкаюванням у гріхах, а також бажанням залишити гріховне життя та не повертатися до нього.
Єпископ Ігнатій говорить, що “для того, хто постійно зраджує друзів своїх, вони стають йому ворогами, вони відступають від нього, як від зрадника, а хто сповідує гріхи свої, від того відступають вони, тому що гріхи, які закріплюються на гордості падшого єства, не терплять викриття та сорому“. Але часто людина не може хазяйнувати над полонившим її гріхом, і в такому рабському стані людина може пробути все своє життя. Святитель Ігнатій нагадує кожному християнину, що Бог дав покаяння на допомогу людині в боротьбі з гріхом, але цією допомогою ми не завжди користуємося, але навіть в надії на покаяння грішимо довільно та навмисно, намагаємося “перехитрити” Господа. Таких “вразить раптова смерть, і не дано їм буде часу на покаяння та добрі справи“.
Покаяння лікує гріховні рани християнина та є підготовкою до прийняття у свою душу та серце Святителя Іісуса Христа в таїнстві Причастя. Таїнство Причастя, яке було встановлене Господом на Тайній Вечері черед повеління: «И, взяв чашу и благодарив, сказал: приимите ее и разделите между собою, ибо сказываю вам, что не буду пить от плода виноградного, доколе не придет Царствие Божие. И, взяв хлеб и благодарив, преломил и подал им, говоря: сие есть Тело Мое, Которое за вас предается; сие творите в Мое воспоминание» (Лк. 22, 17–19), “є всемогутнім повелінням, яке діє по всій землі, діє через століття та тисячоліття“. Те, що відбувається за Божественною літургією, що звершується єпископом або священником, є неосяжним для людського розуму, а приймається тільки нашою вірою у те, що під видом хліба та вина ми причащаємось істинного Тіла та істинної Крові Спасителя нашого Іісуса Христа. Святитель пише: “Яка чудесна постанова! Природньо розуму людському дивуватися перед встановленням надприродного та неосяжного… Плотське мудрування говорить про це таїнство: “Жорстоке слово це” (Ін. 4, 60), але це слово вимовлене Богом, Який прийняв людську плоть для спасіння людей: і тому увага до слова та роздуми про нього не повинні бути поверхневими. Послух до слова повинен бути прийнятим вірою, від всієї душі, як повинен бути прийнятий і Бог, який воплотився“.
Причащаючись Пречистих Тіла та Крові Христових, кожен християнин вступає у тісніше спілкування з Господом. На підтвердження цієї істини святитель Ігнатій наводить слова святителя Іоанна Златоуста: «Мы едино тело с Телом Господа нашего Иисуса Христа, мы – плоть от Плоти Его, кость от Костей Его. Тайнонаучение! Внимайте тому, что говорится: мы соединяемся со всесвятою Плотию Господа не только посредством любви, но и при посредстве самого таинства. Всесвятая Плоть Господа соделывается нам пищею! Он даровал нам эту пищу, желая показать любовь, которую имеет к нам». Іісус Христос замінив Собою праотця Адама, через гріхопадіння якого весь рід людський засуджений на смерть. Очоливши замість старозавітного Адама рід людський, Господь замінює Своєю Плоттю та Кров’ю плоть та кров, запозичені людством від Адама, дарував людям життя вічне. Сам Спаситель сказав: “Іісус же сказав їм: істинно, істиного говорю вам: якщо не будете їсти Плоті Сина Людського та пити Крові Його, то не будете мати у собі життя” (Ін. 6, 53).
Святі Тайни є істинним Тілом та Кров’ю Христовими, але для зовнішнього сприйняття людини Вони залишаються під виглядом хліба та вина. Вірою сприймається це велике таїнство, виявляючи свою силу для щиро віруючих людей. Святитель Ігнатій, посилаючись на свій глибокий духовний досвід, говорить, що при Причасті Святих Тайн ясно відчувається дотик Христа до душі причасника, з’єднання Христа з душею причасника. Це дивне доторкання християнин посинає відчувати без настанови словом в спокої, смиренні, любові до всіх, хородності до всього земного та в співчутті до майбутнього віку. Насаджуються ці дивні відчуття у душі християнина благодаттю Христа. “Всякий, хто з’єднався з увагою та благоговінням, з належною підготовкою, з вірою, відчуває у собі зміни. Якщо не відразу після причастя, то через певний час. Чудесний світ сходить на розум і серце; одягаються спокоєм частини тіла; благодать з’являється на обличчі; думки та почуття зв’язуються священними духовними узами, що забороняють безрозсудну вільність та легкість, яка запанувала над ними”.
Тобто, як звичайна їжа укріплює тіло людини, так і їжа Божественна – Тіло та Кров Христові – укріпляють та наповнюють не тільки духовну, але і тілесну сутність людську, зміцнюючи волю, розум та серце, а бажання та почуття людини здобувають правильний напрям, отримуючи звільнення від гріха.
Переклад з рос. Любові Максимчук
