«Покайтеся и веруйте во Евангелие! покайтеся: приближися бо царство небесное». Такими були перші слова проповіді Богочоловіка. Ці ж слова до цих пір промовляє Він нам посередництвом Євангелія.
Коли гріх найбільше заселився у світі – зійшов всесильний Лікар у світ. Він зійшов у країну вигнання, у країну томлінь та страждань наших, які були попередниками вічних мук у пеклі, благовіствували визволення, відраду, зцілення всім людям. “Покайтеся!”
Сила покаяння заснована на силі Божій: Лікар – всемогутній, і лікування, яке подає Він, всемогутнє.
Тоді під час проповіді Своєї на землі Господь закликав до зцілення всіх хворих гріхом, не визнав ніякого гріха невиліковним. І тепер Він продовжує закликати всіх, обіцяє та дарує прощення всякого гріха, зцілення всякого гріховного недуга.
О, мандрівники земні! О, ви всі, хто прагне або тягнеться широким шляхом, при невгамовному шумі земних турбот, розваг та веселощів, за кольорами, які перемішані з колючими тернами, які поспішають цим шляхом до кінця, всім відомого та всіма забутого – до похмурої труни, до ще більш похмурої та страшної вічності, зупиніться! Стряхніть привабливість світу, яка тримає вас постійно у полоні! Прислухайтеся до того, що говорить вам Спаситель, зверніть належну увагу на слова Його! “Покайтеся і віруйте у Євангеліє, – говорить Він вам, – покайтеся: наблизиться бо царство небесне”.
Дуже вже потрібно вам, земні мандрівники, звернути увагу на це суттєво корисне, спасительне прохання: або ж ви досягнете гробу, досягнете праху та воріт вічності, не маючи ніякого правильного уявлення ні про вічність, ні про обов’язки того, хто вступає у неї, приготувавши собі у ній одні справедливі покарання за ваші гріхи. Тяжчий з гріхів – неувага до слів Спасителя, нехтування Спасителем. “Покайтеся!”
Улесливий, обманливий шлях земного життя: для початківців він виглядає безкінечним тереном, для тих, хто пройшов його, – шляхом найкоротшим, який обставлений пустими сновидіннями. “Покайтеся!”
І славу, і багатство, і всі інші тілесні здобутки та переваги, на отримання яких витрачають усе земне життя, всі сили душі та тіла, засліплений грішник, він повинен залишити у ті хвилини, коли насильно знімається з душі одяг її – тіло, коли душа ведеться невмолимими ангелами на суд праведного Бога, їй невідомого, знехтуваного нею. “Покайтеся!”
Працюють, спішать люди збагатити себе знаннями, але тільки знаннями маловажливими, придатними лише для певного часу, які задовольняють потреби, зручності та похоті земного життя. Пізнання і справа, суттєво потрібні, для яких єдино подароване нам земне життя – пізнання Бога та примирення з Ним посередництвом Спасителя – ми повністю зневажаємо. “Покайтеся!”
Браття! Поглянемо неупереджено при світлі Євангелія на наше земне життя. Воно нікчемне! Усі його блага забираються смертю, а часто і набагато раніше смерті різними неочікуваними обставинами. Недостойні ці тлінні та скоро зникаючі блага називатися благами! Швидше, вони – обмани, сіті. Ті, хто погрузли у цих сітях та запуталися в них, позбавляють себе істинних, вічних, небесних, духовних благ, які досягаються вірою у Христа та слідуванням Йому таємничим шляхом життя євангельського. “Покайтеся!”
У якому ми страшному засліпленні! Як очевидно доводиться цим засліпленням наше падіння! Ми бачимо смерть наших братів; ми знаємо, що і нам неодмінно, а можливо і дуже скоро вона належатиме, тому що ніхто з людей не залишився назавжди на землі; ми бачимо, що багатьом, і ще до смерті, зраджує земне благополуччя, що перетворюється воно часто у злополуччя, схоже на щоденне куштування смерті. Попри це, ми ганяємося за одними тимчасовими благами, ніби за постійними, вічними. На них одних звернена вся наша увага! забутий Бог! Забута велична та разом з тим грізна вічність! “Покайтеся”!
Зрадять, браття, неодмінно зрадять нам усі тлінні блага: багатіям зрадить їх багатство, відомим їхня слава, юним їхня юність, мудрецям їхня мудрість. Тільки одне вічне та суттєве благо може осягнути людина під час земної подорожі: істинне Богопізнання, примирення та з’єднання з Богом, які дарує Христос. Але для отримання цих верховних благ треба залишити життя гріховне, треба зненавидіти його. “Покайтеся!” “Покайтеся!” Що означає покаятися? Означає зізнаватися, розкаюватися у гріхах своїх, залишити гріхи свої, – відповідав один великий святий Отець на це питання, – і вже більше не повертатися до них. Таким чином багато грішників перетворилися у святих, багато беззаконників у праведників. “Покайтеся”, відкиньте від себе не тільки явні гріхи – вбивство, грабіж, перелюб, неправду, брехню, але і згубні розваги та насолоди плотські, і мріяння погані, і помисли беззаконні – все, все, що забороняє Євангеліє. Попереднє гріховне життя омийте сльозами щирого каяття.
Не скажи сам собі в відчаї та розслабленні душевному: “я впав у тяжкі гріхи; я набував довготривалим гріховним життям гріховні навики: вони обернулися через час нібито у щось природне, зробили для мене покаяння неможливим”. Ці похмурі думки каже тобі ворог твій, якого ти ще не помічаєш та не розумієш: він знає могутність покаяння, він і боїться, щоб покаяння не забрало тебе з його влади, – і старається відволікти тебе від покаяння, приписуючи Божому всемогутньому лікувальнню неміч.
Той, Хто встановив покаяння, – Творець твій, Який створив тебе з нічого. Тим легше Він може відтворити тебе, перетворити твоє серце: зробити серце Боголюбиве з серця гріховного, зробити серце чисте, духовне, святе, з серця чуттєвого, плотського, хтивого, зі злими намірами.
Браття! Пізнаємо невимовну любов Божу до занепалого людського роду. Господь став людиною, щоб зробити для Себе можливим прийняття на Себе покарань, заслужених людьми, і стратою Всесвятого викупити винуватих від страти. Що привернуло Його до нас сюди, на землю, у країну нашого вигнання? Чи правди наші? Ні! Його привернуло до нас той бідовий стан, у який привела нас наша гріховність.
Грішники! Збодримося. Для нас, саме для нас, Господь звершив велику справу свого втілення; на наші хвороби зглянувся Він з неосяжною милістю. Перестанемо вагатися! Перестанемо сумувати та сумніватися! Сповнені віри, старанності та вдячності приступимо до покаяння: посередництвом його примиримося з Богом. “Беззаконник аще обратится от всех беззаконий своих, яже сотворил, и сохранит вся заповеди Моя, и сотворит суд, правду и милость, жизнию поживет, и не умрет: вся согрешения его, елика сотворил, не помянутся ему, но в правде своей, юже сотворил, жив будет” (Ієз. 18:21-22). Таку обітницю дає Бог грішнику вустами Свого великого пророка.
Будемо відповідати з нашими слабкими силами великій любові до нас Господа, як тільки можуть відповідати на любов Творця Його творіння, і творіння занепалі: покаємося! Покаємося не одними вустами; засвідчимо наше покаяння не одними тимчасовими сльозами, не однією зовнішньою участю в церковному Богослужінні, у виконанні церковних обрядів, чим задовольнялися фарисеї. Принесемо разом зі сльозами, із зовнішнім благочестям, і плід гідний покаяння: змінимо життя гріховне на життя євангельське. “Вскую умираете, доме израилев!” (Ієз. 18:31) Для чого ви гинете, християни, від гріхів ваших вічною смертю? Для чого наповнюється вами пекло, ніби не було встановлено у церкві Христовій всемогутнього покаяння? Даний цей безкінечно благий дар дому ізраїлевому – християнам – і який би не був час життя, які б не були гріхи, він діє з однаковою силою: очищує всякий гріх, спасає кожного, хто прибігає до Бога, навіть якщо і в останні передсмертні хвилини.
“Вскую умираете, доме израилев!” Від того остаточно гинуть християни вічною смертю, що у всі часи життя земного займаються одним порушенням обітниці хрещення, одним служінням гріху, вони гинуть від того, що не удостоюють ні найменшої уваги до Слова Божого, яке говорить їм про покаяння. У самі передсмертні хвилини вони не вміють користуватися силою покаяння! Не вміють користуватися, тому що не отримали про християнство ніякого уявлення, або отримали його дуже мало і те сплутане, яке повинне бути назване швидше повним незнанням, аніж яким-небудь пізнанням.
“Живу Аз, глаголет… Господь” ніби вимушений посилити переконання перед невіруючими, і пробудити увагу в – “живу Аз, глаголет… Господь: не хощу смерти грешника, но еже обратитися нечестивому от пути своего, и живу быти ему… Вскую умираете, доме израилев?“ (Ієз.33:11).
Знав Бог неміч людей, знав, що вони і після хрещення будуть впадати у гріхи: з цієї причини Він установив у Церкві своїй таїнство покаяння, який очищує гріхи, що були скоєні після хрещення. Покаяння повинне супроводжувати віру у Христа, передувати хрещенню у Христа; а після хрещення воно виправляє порушення обов’язків того, хто повірив у Христа та хрестився у Христа.
Коли багато хто з Єрусалиму і всієї Іудеї сходилися до Іоанна, проповідника покаяння, на Йордан для хрещення, то сповідалися йому у гріхах своїх, – сповідалися не тому, зауважує один святий Письменник, що святий Хреститель мав потребу знати про гріхи тих, хто до нього приходив, а тому, що для міцності їх покаяння покаяння треба було з’єднати з почуттями жалю за впадання у гріхи.
Душа, яка знає, що вона зобов’язана сповідатися у своїх гріхах, – говорить той же святий Отець, – цією ж думкою, як ніби вуздечками, стримується від повторення попередніх гріхів; на противагу того несповідані гріхи, ніби скоєні у темряві, зручно повторюються.
Сповідуванням гріхів розривається дружба з гріхами. Ненависть до гріхів – ознака істиного покаяння, рішучості вести життя доброчесне.
Якщо ти побачив навик до гріха, то частіше сповідайся у ньому, – і скоро звільнишся від полону гріховного, легко і радісно будеш слідувати Господу Іісусу Христу.
Хто постійно зраджує друзів своїх, тому друзі стають ворогами, віддаляються від нього, як від зрадника, що шукає вірної загибелі: хто сповідує гріхи свої, від того відступають вони, тому що гріхи засновуються та міцніють на гордості занепалого єства, не терплять викриття та сорому.
Хто в надії на покаяння дозволяє собі грішити довільно та навмисно, той підступно чинить у відношенні до Бога. Такого грішника неочікувано вражає смерть, і не дається йому часу, який він сподівався присвятити на чесноти.
Таїнством сповіді очищуются всі гріхи, які були скоєні словом, ділом, думкою. Для того, щоб викорінити з серця навики гріховні, які вкоренялися у ньому довгий час, треба час, треба постійне перебування у покаянні. Постійне покаяння полягає у постійному руйнуванні духа, в боротьбі з помислами та відчуттями, якими виявляє себе потаємна у серці гріховна пристрасть, в приборканні тілесних почуттів та черева, у смиренній молитві, в частій сповіді.
Браття! Ми втратили через гріх святу непорочність, недоторкану не тільки справою гріховною, але і пізнанням зла, – непорочність, у духовному сіянні якої ми явились у буття з рук Творця. Ми втратили і ту непорочність, яку отримали при хрещенні; ми заплямували на шляху життя різними гріхами наші ризи, вибілені Спасителем. Залишилася нам ще одна вода для омовіння – вода покаяння. Що буде з нами, коли ми знехтуємо і цим омовінням? Доведеться нам стати перед Богом з душами, спотвореними гріхом, – і грізно погляне Він на нашу душу, засудить її у вогонь гієни.
“Вимийтеся, – говорить Бог грішникам, – і чистими будете, відмиєте лукавства від душ ваших перед очима Моїми, позбавтесь від лукавст ваших. І прийдіть”. Чим же закінчується цей суд Божий, суд покаяння, на який Бог безперестанку кличе грішника під час його земного життя? Коли людина усвідомить гріхи свої, зважиться на щире покаяння та виправлення, то вирішує Бог суд Свій з людиною таким рішенням: “Аще будут греси ваши яко багряное, яко снег убелю, аще будут яко червленное, яко волну убелю“ (Іс.1:16, 18).
Якщо ж християнин виявить зневагу до цього останнього, милостивого заклику Божого, то належить йому від Бога остаточна загибель. “Доброта Божа, – говорить Апостол, – на покаяння тебе веде”. Бог бачить твої гріхи: Він довготерпеливо дивиться на гріхи, які ти вчиняєш під очима Його; Він чекає на твоє покаяння, і разом дає твоїй волі вибрати спасіння чи загибель твою. І добротою, і довготерпінням Божими ти зловживаєш! Немає у тебе виправлення! Недбальство твоє посилюється! Посилюється у тебе зневага і до Бога, і до твоєї власної вічної участі! Ти турбуєшся тільки про примноження гріхів твоїх, додаєш до попередніх гріхів гріхи нові. “По жестокости твоей и непокаянному сердцу, собираеши себе гнев в день гнева и откровения праведного Божия суда», на котором воздается «коемуждо по делом его; овым убо по терпению дела благаго, славы и чести и нетления ищущим, живот вечный; а иже по рвению противляются убо истине, повинуются же неправде, ярость и гнев. Скорбь вечная и теснота вечная на всяку душу человека, творящаго злое“ (Рим.2:5–9). Амінь.
Переклад з рос. Любові Максимчук