На початку XVII століття, коли Києво-Печерським монастирем керував архімандрит Єлисей Плетенецький, під час викопування нової могили біля стіни Головного храму знайшли домовину. На ній була прибита срібна дощечка з гербом князів Ольшанських і з написом: «Іуліанія, князівна Ольшанська, дочка князя Григорія Ольшанського, преставилася дівою в літо від народження свого шістнадцяте».
Коли ж відкрили домовину, то побачили Іуліанію як живу, але ніби сплячу, в дорогому одязі, з перснями на руках і дівочому віночку на голові. Але коли доторкнулися до тієї одежі, вона миттєво розсипалася. Святу діву одягнули в нову одежу, а домовину перенесли до церкви, але без почестей, що належать святим.
Князівна Іуліанія походила із давнього княжого роду Дубровицьких-Ольшанських. У князівському володінні було містечко Дубровиця, що на лівому березі річки Горинь. З кінця XII століття воно було відоме як центр Дубровицького удільного князівства. Це історична Волинь, а нині Дубровиця є районним центром у Рівненській області.
Донька князя Юрія (Георгія) Ольшанського Іуліанія жила в першій половині XVI століття. Вона з великою повагою ставилася до священницького чину, дуже любила книжки та була надзвичайно скромна. Її виховали в дусі християнської покірливості та благочестя. Батько, Юрій Семенович Ольшанський, був відомим захисником Волинських земель від нападів татар і уславився багатьма богоугодними справами. Зокрема, він був відомий як жертводавець на Києво-Печерський монастир.
Земний шлях його доньки Іуліанії був коротким. Померла вона близько 1540 року. Юну небіжчицю поховали біля стіни правого Іоанно-Предтеченського приділу Головної Успенської церкви в Києво-Печерській Лаврі.
На території монастиря ховали далеко не всіх, треба було мати перед ним великі заслуги. Звичайно, врахували благодійницькі справи батька, але й сама Іуліанія була відома чеснотами. Праведна діва була доброю, лагідною, тихою і милосердною. Жила повсякденною молитвою, і люди ще за життя вважали її святою.
Минуло кілька років після перепоховання, і Іуліанія в дивовижному видінні з’явилася новому архімандриту Києво-Печерському (майбутньому митрополиту Київському) Петру Могилі. Вона дорікала владиці за недостатню увагу до її святих мощей та малу віру в її святість.
Після цього зробили нову раку, біля якої читали акафісти. На раці зробили напис: «З волі Творця неба і землі живе в усі віки Іуліанія, помічниця і велика в Небі заступниця. Тут мощі — ліки від всіх страждань. Райські оселі собою прикрашаєш, Іуліаніє, як квітка чудова».
Архімандрит Петро, одягнувши святительські одежі та зібравши Освященний Собор, звершив святкове богослужіння з подякою Господу, Пресвятій Богородиці та преподобним отцям Києво-Печерським за дивовижне знайдення чесних мощей праведної діви. Багато прочан стало приходити до них, і там стали відбуватися дива й зцілення.
Афанасій Кальнофойський, київський письменник XVII століття, писав: «Якось до монастиря прийшов невідомий чоловік і, вдавши вірянина, попросив відкрити раку з мощами святої Іуліанії, щоб начебто їм поклонитися. Коли ж його прохання було задоволене, лицемірно кланявся і довго прикладався до них. Але потім, виходячи із храму і переступивши церковний поріг, впав на землю й з неймовірним криком помер у страшних муках. З дозволу архімандрита нещасного обшукали і за пазухою знайшли перстень — як виявилося, з руки святої Іуліанії. На той час до храму зайшов благочестивий княжич Варфоломій і упізнав покійника. То був соцініанин, протестант — із тих, які зневажають християнську віру в святі мощі. Святотатця й грішника наказали поховати за межами монастиря. Це було перше диво, коли всі — і ченці Печерські, і миряни — увірували у святість праведної Іуліанії».
Друге Боже знамення від святих мощей було в 1667 році ігумену Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві Феодосію Софоновичу, який управляв цією обителлю в 1665–1673 роках. Одного разу, після закінчення ранкового піснеспіву, він, вийшовши із храму, удостоївся чудесного видіння: перед ним з’явилися лики багатьох святих дів, а одна із них звернулася до ігумена з такими словами:«Я — Іуліанія, мощі якої лежать у святій церкві Печерській. То чому ж ти обходиш мене і мощі мої? Заради цього Господь і дав тобі знамення, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом причислена до святих дів, які догодили Йому». Справді, ігумен Феодосій доти не кланявся святим мощам. Він прийшов до Печерського монастиря на поклоніння святині і вже більше ніколи про це не забував.
У ніч з 21 на 22 квітня 1718 року від незагашеної свічки в келії намісника Києво-Печерського монастиря сталася страшна і спустошлива пожежа. Вогонь знищив дерев’яні споруди, пошкодив муровані. Святі мощі праведної Іуліанії майже згоріли, і їхні останки перенесли до Ближніх (Антонієвих) печер. 1730 року, за поданням архімандрита Романа Копи, замість них до Головної Печерської церкви перенесли мощі першого митрополита Київського Михаїла. Частину святих мощей, за клопотанням архієпископа Волинського Модеста, в 1889 році передали до Спасо-Преображенського кафедрального собору в Житомир.
Оповідь про знайдення святих мощей праведної діви Іуліанії надрукували окремою книжкою у друкарні Києво-Печерського монастиря в 1705 році. З виправленням вона увійшла до Четьїх-Міней святителя Димитрія Ростовського під 6 липня. Відповідно до указу Святішого Синоду, з 1823 року її друкують у Києво-Печерському патерику.
На початку XXI століття у місті Дубровиця, що на Рівненщині, задзвонили дзвони і розпочалася служба у першому в Україні храмі на честь праведної діви Іуліанії, князівни Ольшанської, а нещодавно там було споруджено пам’ятник святій. Її пам’ять вшановують 28 вересня (11 жовтня) у складі Собору преподобних Отців Києво-Печерських, у Ближніх печерах спочилих і 10 (23) жовтня у складі Собору Волинських святих, а також у Другу неділю Великого посту.
