16 лютого – день пам’яті святителя Миколая Японського.
Він зробив те, що здавалося неймовірним, неможливим — практично перевернув гори. Його руками в кам’янистому ґрунті далекої країни світанку було посаджено прекрасний сад Церкви Христової, який досі цвіте й приносить плоди. Вісім років знадобилося на вивчення мови й культури, яка нам здається інопланетною. Довгі роки було присвячено перекладу Святого Письма і богослужбових книг на японську. Його щоденники, окрім вражаючої історії народження й становлення Японської Церкви, містять у собі безліч дорогоцінних думок і відкриттів, які цікаві й потрібні нам, як і все справжнє.
Святий рівноапостольний Миколай Японський (1836–1912) — засновник і першоієрарх Православної Церкви Японії, видатний місіонер ХIХ століття. Прибув до Японії в 1861 році. Через півстоліття місіонерської праці святителя Миколая Японська Православна Церква нараховувала 266 громад, до складу яких входило 33 017 православних мирян. У 1970 році прославлений у сонмі святих.
Пропонуємо прочитати цитати з книги “Щоденники святителя Миколая Японського”
1. Хіба гарні справи, немов якийсь скарб, людина понесе на плечах за могилу? Ні, вона не понесе нічого, окрім власної душі. Нагими всі постанемо перед Господом. Що це означає? А ось що. Я працював у Японії, хоч і погано, та все ж працював 35 років; помри сьогодні — що буде явлено завтра на Суді Божому? Явлено буде, чи нажив я смирення або гордощі; якщо останнє… то Японія, виходить, не тільки не послужила мені самому в спасінні, але, навпаки, занапастила мене. Іуда був апостолом і врятував, певно, багатьох, але це послужило йому до найтяжчого засудження, коли він постав перед Судом Божим своєю нагою душею, такою, якою вона значиться в Євангелії…
2. Душевне життя складається зі щоденних, щогодинних, щохвилинних думок, почуттів, бажань; усе це — як малі краплини, що, зливаючись, утворюють струмок, річку й море — складає цілісне життя. І як річка, озеро — світлі або каламутні від того, що краплі в них світлі чи каламутні, так і життя — радісне чи сумне, чисте чи брудне від того, що такі щохвилинні й щоденні думки та почуття. Так, нескінченна майбутність буде такою, — щасливою або тяжкою, славетною або ганебною, — якими є наші буденні думки та почуття, що надали того чи іншого вигляду, характеру або властивості нашій душі. Надзвичайно важливо берегти себе щоденно, щохвилинно від усілякого забруднення.
3. Якби довелося витерпіти за Христа 3 секунди неймовірно жорстокої муки, хіба не погодився б (звісно, попросивши допомоги Самого Христа)? А якби ці муки розведені були на 3 хвилини, причому жорстокість їхня відповідно зменшилася б, хіба відмовився б? Якби розведені були муки на 3 години, хіба тікав би? Якби на 3 дні, — на 3 місяці, на 3 роки, на 30 років — причому відповідно зменшувалася б і нестерпність їхня, так що 30-річна мука була б просто тим, що називається труднощами житейськими, — хіба зрікся б Христа? — Ось же, одначе, зрікаюся! Від багатьох труднощів зрікаюся! Від утискання своїх пристрастей, від обов’язку вивчення письмової японської мови, від написання апологет, статей, від листів до оточення та ін. — Допоможи ж, Боже! Позбав від Петрового зречення!
4. Ми коли мріємо про справу, то вона нам подобається, а взялися — дуже нудно. І це природно: у думках нам уявляється справа цілісною, з її успіхом, з благими результатами та іншими благами, а почнемо робити… процес надокучливий, тож і нудно. Думка нас не обманює: коли скінчимо справу, тоді отримаємо задоволення, про яке мріяли, — але звольте добутися до нього!
5. Нашій нетерплячості хотілося б, аби перед нашою секундою буття зразу ж розгорнувся весь план доль Божих. Очевидно, в усьому, в чому навмисно сама людина не суперечить розуму Божому, є смисл. Адже ж я не для себе, не самовільно поїхав до Японії, а мені хотілося зробити якесь добро, — так чому ж не покластися на волю Божу? Певно, і моє життя має якийсь сенс і якусь користь, ну хай би навіть ту, аби показати, що в Росії немає місіонерів. Якщо у звичайній билинці, яку ми недбало розтоптуємо, усі-усі клітинки мають своє призначення й приносять свою… користь, то людина невже безглуздіша за дрібну клітинку? Подумав би так, то вже зразу відмовився б від усякої логіки та всякої віри. Отже, слід… стояти на посту й спокійно робити, що під рукою, не турбуватися про решту: ми раби — Господарю видніше, Він хай турбується! Однак і не байдуже ставитися до своєї служби, як це роблять погані раби, а вкладати серце й душу в неї, — але спокійно, від невдач не опускати голову й руки, від удач не піднімати вище звичайного голову і не давати пульсу битися сильніше, — адже Господар керує човном життя нашого, — і, чи затишшя, чи стрімка течія, — усе це Його справа, а наша — спокійно гребти, не випускаючи весла, доки смерть не виб’є його з рук.
6. Що страшніше за смерч? А звідки він береться? — Від зустрічі двох вітрів. Отже, якщо дме вітер злості, підлості, дурості, то не обурюватися й не здіймати назустріч вітер гніву; тоді поганий вітер зникає сам по собі в ніщо; а інакше — руйнація та загибель, а після — гризоти й терзання. Збережи мене, Господи, від гніву і дай спокій капітана, який пливе по неспокійному морю!
7. Серед гріхів, без сумніву, з нас спитається і за гріхи недоумства; совість про те каже: …розум — найперша наша здібність, і якщо не користуєшся ним, то винний.
Житіє святого Миколая Японського
Майбутній cвятитель народився в 1836 році в Смоленській губернії. У 60-х роках XIX століття в російській державі виникла ідея про розвиток православної місії в Японії. Отримавши непогану духовну освіту, Іван Касаткін, так звали святителя в миру, вирішив присвятити себе цьому служінню. Він прийняв постриг і вирушив у місто Хакодате у храм при російському консульстві.
Групова фотографія учасників Всеяпонського Православного Собору 1882 р. У центрі сидить св. рівноап. Миколай Японський
До проповіді серед японців святитель готувався зі східним завзяттям – упродовж 8 років – вивчав японську мову, побут, культуру цієї країни. Після цього він очолив Російську Духовну Місію, що відкрилася у Токіо. Тут був побудований православний храм, духовне училище, почалося видання місцевого «Церковного вісника», перекладалися книги, був створений богословський словник. Служби і викладання велися японською мовою.
Найважчим періодом у житті святителя Миколая стала російсько-японська війна 1905 року, – священик, відданий своїй японській пастві, не міг не вболівати за російських солдатів, допомагаючи полоненим.
За півстоліття місіонерської роботи святителя Миколая у Японській Православній Церкві було утворено 266 громад, куди входило 33 017 православних японців. У складі єпархії був 1 архієпископ, 1 єпископ, 35 ієреїв, 6 дияконів, 14 вчителів співу, 116 проповідників-катехитів.
Сьогодні автономна Японська Православна Церква – це три єпархії, що включають в себе 150 парафій, де служить 40 священнослужителів. Усе це – спадщина святителя Миколая.
10 фактів про святителя Миколая Японського:
1) Щоб дістатися до семінарії губернського міста Смоленська, майбутньому святому довелося пройти пішки понад 150 верст. Іван Касаткін був із духовного стану, і вихований із вірою в те, що повинен обов’язково слідувати шляху батька-священика.
2) Дорога до Японії зайняла цілий рік. Через увесь Сибір святитель проїхав у кибитці. «Японія малювалася в моїй уяві як наречена, яка чекає мого приходу з букетом в руках. Ось пронесеться звістка про Христа – і все оновиться…», – згадував святитель у своїх щоденниках.
3) Проповідь християнства в Японії довгий час каралася стратою. «Японці дивилися на християнство як на шкідливу секту, до якої можуть належати тільки затяті лиходії», – розповідав архієпископ Миколай.
4) Під час занять японською мовою відпочинку просили вчителі, яких він наймав по двоє-троє одночасно, щоб вони могли змінювати один одного – настільки сильним було його завзяття скоріше опанувати мову.
5) Вивчаючи культуру Японії, святитель ходив по буддійських і синтоїстських храмах, розмовляв із місцевими духовними вчителями, вивчав літературу. Одного разу отець Миколай зайшов у буддійський храм, гостя хотіли посадити, але жодного стільця поруч не виявилося. Тоді йому ввічливо запропонували сісти на жертовник, на превеликий подив розгубленого місіонера.
6) Першого японця отець Миколай, незважаючи на загрозу смерті, хрестив уже через 4 роки свого служіння. Ним став колишній жрець синтоїстського храму. Той завжди з ненавистю дивився на ієромонаха Миколая, зустрічаючись із ним в будинку консула, і святитель якось запитав його: «За що ти на мене так сердишся?». Японець відповів: «Ти зі своєю проповіддю найбільше заважаєш Японії». «А ти хіба знайомий із моїм вченням? Спочатку вислухай, а потім суди», – запропонував монах. Японець зніяковів і раптом відповів: «Ну, говори». Незабаром Саваба був хрещений із ім’ям Павло та став першим священиком-японцем.
7) Повчаючи, святитель говорив про дуже прості речі, але завжди запалював серця. Хлібороб, учитель, воїн, купець – усі вони необхідні для людства, – говорив єпископ, – усім їм треба бути. Нехай вони працюють, усвідомлюючи це, тоді одним виконанням свого служіння отримають Царство Небесне.
8) Упродовж 30 років, кожного дня, рівно о шостій годині вечора входив у келію отця Миколая його постійний співробітник по перекладах Накаї-сан. Він сідав поруч із єпископом на низенький табурет і починав писати під диктовку переклади духовних книг на японську мову. Робота тривала чотири години. Відкладалася вона тільки в дні вечірніх богослужінь і свят.
9) Святитель був єдиним росіянином у Японії під час війни 1905 року. Ризикуючи життям, він залишився з Японською Православною Церквою. Єпископ Миколай ясно розумів, що патріотизм потрібен і для Японії, тому він наполегливо вимагав від своїх послідовників, щоб вони були вірними синами своєї країни. Православним японцям святитель Миколай благословив молитися про дарування перемоги їх імператору. Але сам під час війни в спільному богослужінні не брав участі – не міг молитися про перемогу Японії над його батьківщиною.
10) Із ювілеєм служіння владику Миколая вітав сам губернатор Токіо. Святитель погодився урочисто відсвяткувати ювілей служіння в Японії, знаючи, що свято приверне увагу багатьох, і це послужить для ще більшого розповсюдження Віри Христової.
«Фома», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)
