В останній день вересня Православна Церква звершує пам’ять святих, які в житті пройшли через важкий подвиг мучеництва за Христа та повністю втілили зміст власних імен: Віра, Надія, Любов та Софія.
В усі часи батьки-християни намагались виховувати в дітях найважливіші християнські чесноти. Одна благочестива вдова на ім’я Софія, яка жила в Римі в першій половині ІІ століття, навіть вирішила назвати на честь цих чеснот своїх доньок – отже, старшу звали Віра, середню – Надія, а наймолодшу – Любов.
Настав 137 рік – передостанній в житті римського імператора Публія Елія Траяна Адріана, що увійшов в історію як переможець останнього юдейського повстання Бар-Кохби. Саме за його наказом Єрусалим було зрівняно з землею, зорано та засіяно сіллю.
Адріан, впорядковуючи імперію, намагався знищувати все, що, на його думку, могло їй нашкодити. З появою християнства стара язичницька релігія Давнього Риму опинилася під загрозою занепаду – адже дедалі більше людей приймали в серце Христа. На відміну від римських богів Христос учив, що любов до Бога та самопожертва заради ближнього – найважливіші чесноти.
Та найбільш неприйнятним для імператорів було те, що християни називали своїм Небесним Царем – Господа Бога, і з цим римські володарі, які оголошували богами себе, не могли змиритись. Тому періодично спалахували жорстокі переслідування християн, проливалася безвинна кров святих, яка ставала підґрунтям нової Церкви.
Під час одного з таких переслідувань і потрапили на суд до правителя троє дівчат, молодшій з яких, Любові, було всього 7 років, середній Надії – 10, а старшій Вірі – 12. Їх жорстоко катували на очах матері, сподіваючись, що вона буде вмовляти дітей принести язичницьку жертву. Вона ж з останніх духовних сил підтримувала доньок та просила їх зберегти вірність Христу.
Після мученицької смерті дівчат Софії дозволили поховати їхні тіла. Вона залишилася на могилі дочок, молячись Богові, і там на третій день віддала в Його руки свою душу, розділивши з дітьми подвиг та ставши мученицею своїм материнським серцем.
Так три дівчинки і їх мати показали, що для людей, що укріплюються благодаттю Святого Духу, недолік тілесних сил аніскільки не служить перешкодою до прояву сил духу і мужності.
Святі Віро, Надіє, Любове та Софіє, моліть Бога за нас!
***
Вірою у Христа, Надією на Вічне життя і Любов’ю до Бога та ближнього стверджується людська душа. А народжуються ці чесноти через вищу мудрість – в перекладі – Софію. Щоб зберегти їх, треба бути готовим до жертви: іноді — до зречення власного егоїзму, іноді – до пролиття власної крові. І наскільки б це не було важко, пам’ятаймо, що саме віра, надія і любов, закарбовані подвигом та скеровані Мудрістю, здатні відкрити нам ворота Царства Небесного!
