З давніх-давен, коли більшість людей втратила віру в Єдиного Бога, нашу землю заполонило язичництво. Люди стали вірувати в усе, окрім Бога. І навіть в сьогоднішній час багато із тих, хто називають себе православними християнами, поколіннями живуть з напівязичницьким світовідчуттям. Вони ходять у храм, ставлять свічки, їздять по святих місцях і навіть беруть участь у таїнствах Церкви, але разом із цим залишаються язичниками, бо насправді вірять не в Бога, а зовсім в інші речі.
Але що ж таке язичництво і чим воно відрізняється від християнства?
Для початку розберімо етимологію цього слова.
Термін “язичництво” походить від церковнослов’янського слова «язики», що означає «народи». У старозавітні часи євреї називали язичниками всі інші народи, вкладаючи в це слово негативну оцінку і самих цих народів. Від іудеїв термін «язичництво» перейшов у християнський лексикон. Однак тепер він не значить що-небудь пов’язане з нацією або расою. Ним позначаються нехристиянські релігійні вчення та світогляди.
Що таке язичництво?
У сучасній теології язичництвом може називатися будь-яка релігія, у якій сповідається багатобожжя або яка не належить до християнста.
У широкому значенні язичництвом може бути не лише вид релігійного світосприйняття, а й рівень морального життя, ставлення до духовного світу.
Коротко кажучи, язичництво – це вірування, які заперечують віру в Єдиного Бога і моральні принципи, що випливають звідси.
Кому поклоняються язичники?
Язичники обожнюють «тварний» світ, тобто поклоняються тому, що створив Господь чи людина. Це поклоніння ідолам і надання почестей каменям, деревам, воді, силам природи, вогню, а також служіння своїм пристрастям.
Язичництво за своєю формою є обожнення тварних об’єктів, а по суті – догоджання демонам.
Коли та як виникло язичництво?
Точних відомостей про те, коли виникло язичництво немає. Ми лише можемо припускати, що його виникнення відноситься не пізніше ніж до четвертого тисячоліття до Різдва Христового.
Внаслідок гріхопадіння перших людей та віддалення їх від Бога, їхні нащадки поступово забували про існування Творця. Лише деякі родини, в яких з покоління в покоління передавалися відомості про Його, зберігали віру в істинного Бога. Інші ж, не отримавши цих відомостей від своїх предків, залишалися у темряві незнання. Вони могли черпати інформацію лише з довкілля.
Адже язичники не мали уявлення про Бога. Була тільки земля, небо, рослини, тварини, водойми. Вони спостерігали за природою, за її явищами, експериментували, передавали свій досвід дітям. Лише через деякий час люди почали пояснювати незрозумілі їм явища божественною силою. Все тому, що вони щиро шукали Бога, але їхній шлях все далі відводив від Нього. Так з’явилося поклоніння рослинам та природним стихіям, яким люди присвоювали імена. Згодом почалися і жертвопринесення та стали влаштовуватися свята на честь богів. Поступово язичники почали зводити храми.
За часів приходу Христа на землю, язичництво досягло неабиякого розквіту. Тоді воно було системою світогляду для народів, способом життя. Усе змінилося, коли апостоли почали поширювати по всій землі вчення Спасителя. Тоді багато людей нарешті з темряви незнання прийшли до Світла. Вони дізналися про те, хто насправді править Всесвітом та є їхнім Творцем.
Які бувають види язичництва?
Існує багато видів язичництва. Найпоширеніші з них:
- Політеїзм – релігійний світогляд, що заснований на вірі в кількох божеств. Сюди відносяться всі політеїстичні релігії: буддизм, індуїзм, даосизм, синтоїзм та інші.
- Окультизм – це віра в деякі містичні сили (злі духи), які здатні впливати на життя людини та довкілля. До нього належать: магія, сатанізм, спіритизм, теософія, антропософія, астрологія та інші.
- Також слід виділити обрядовірство, яке часто зустрічається серед християн. Це віра в містичну силу церковних таїнств, що відірвана від Святого Письма.
Які ознаки язичництва?
Кожен вид язичництва характеризуються різними ознаками, основними з яких є: натуралізм, ідолослужіння, магізм, містицизм. Коротко розглянемо кожен із них.
- Натуралізм – це такий життєвий принцип, за яким мета життя полягає у максимальному задоволенні всіх так званих природних потреб людини. Ідеал натуралістичного язичництва – максимум насолод та мінімум праці.
- Ідолослужіння – це поклоніння хибним богам у вигляді ідолів, а також обожнювання власних пристрастей і служіння їм, тобто похоті, цілям, ідеям, кумирам, які роблять людину бездуховною та аморальною.
- Містицизм (від грец. таємничий, містерійний) – поняття досить широке. «Містерії» – це «таїнства», «таємні вчення», «таємні культи», про які не слід розповідати непосвяченим. Містичною є така релігія, яка «замикає вуста», тобто мовчить про свої таємниці у присутності профанів і, щобільше, – відвертається від зовнішнього світу, щоб знайти порятунок усередині самої себе. Містицизм, фактично, є у всіх релігіях. Але в язичницьких – як явище «природне», що відповідає вченню даної релігії, а в християнстві – як хвороба, ненормальність, як спотворення його віри та принципів життя.
- Магізм (від грецьк. чаклунство, чарівництво), є віра в можливість людини заволодіти надприродними і природними силами за допомогою заклинань, ритуалів і т.д.
Чим язичництво відрізняється від християнства?
Можна виділити ряд ознак, які відрізняють язичництво від християнства.
- Язичники обожнюють «тварний» світ, тобто поклоняються тому, що Господь створив. Християни поклоняються Єдиному Богу – Творцю світу.
- Людина в язичницькому уявленні анітрохи не зіпсована первородним гріхом. Вона – повноцінна та здорова особистість, що не потребує зцілення, а лише деякого поліпшення зовнішніх матеріальних і соціальних умов.
Людина в християнстві – пошкоджена гріхом і покликана до досконалості, образом якої є Бог. - У язичництві ставлення до божества є маніпулятивним. В основі язичницького вірування лежить питання: що мені зробити, щоб досягти здійснення моїх цілей? До кого звернутися? Як саме? Як заручитись підтримкою вищих сил у моїх планах? Іншими словами, як мені здійснити мою волю?У християнстві ставлення людини до Бога прямо протилежне – як мені зрозуміти і здійснити волю Божу? Як дізнатися своє призначення і слідувати йому? Тобто в християнстві людина повністю віддає себе в руки Божі.
- Язичництво переважно не визнає безсмертя душі і заперечує загальне воскресіння, остаточно позбавляючи людини реального сенсу життя.
Християнство повідомляє людині про вічність душі, та про те, що після земного життя наступає нове життя у Царстві Божому.
Чому обрядовірство вважається язичництвом?
Людина, яка віддає значення зовнішнім обрядам – далека від Бога, оскільки бажає лише отримати від Нього земні блага, а не бути в єдності з Ним.
Такі люди будують з Богом відносини за принципом: я – тобі, а ти – мені. «Я Тобі поставлю свічку, а Ти, Боже, накажи моїх ворогів». «Я прочитаю молитву від впливу злих очей, а Ти зроби так, щоб ніяка відьма в мою сторону навіть не глянула». «Я навіть поїду по святих місцях, але ти, Господи, зроби так, щоб чоловік не пив і мої діти були успішні і щасливі. З цього можна зробити висновок, що Бог таким людям не потрібен. Для них важливо, одне – щоби у них все було добре і в особистому житті, і на роботі. А Бог для них виступає золотою рибкою, яка виконає будь-які, навіть безглузді, бажання.
Підсумовуючи вищесказане, стає зрозуміло, що язичництво – це такий напрямок життя, який характеризується хибним ставленням людини до Бога, Його творіння та себе. Воно тому і не охоплюється рамками однієї релігії. Язичництво значно ширше і включає як різні релігії світогляду, так і сам характер і дух життя всіх людей, у тому числі і багатьох християн, які не бажають жити по Євангелію.
І християнин, що формально належить до Церкви та виконує зовнішні її обряди та приписи, будучи цілком правовірною людиною, може в той же час бути справжнім язичником. Яскравим прикладом такого протиприродного стану є фарисеї та законники іудейські, але не тільки вони, а всі, хто своїм життям відкидає Христа.
У кожній людині за природою живе християнин та язичник. І лише щире обрання життя з Господом за заповідями Його робить людину християнином.
