7.2 C
Lutsk
Понеділок, 28 Вересень, 2020
Творіння святих отців

Прп. Єфрем Сирін – про смиренність, смиренномудрість і лагідність

Повчання преподобного Єфрема Сиріна щодо цих найважливіших християнських чеснот ґрунтуються на євангельському вченні. Божественну смиренність і лагідність явив Сам Господь наш Іісус Христос у Своєму земному житті; мати смиренність і лагідність закликав Він і Своїх послідовників, говорячи: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний є і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 29).

Смиренність — це чеснота, яка за своїм значенням у духовному житті найважливіша і основоположна. Без неї усі інші чесноти не тільки не мають цінності, але й просто неможливі. «Господь наш понад усі чесноти ставить любов, — говорить преподобний Єфрем.

— Але хто ж багатий на любов, як не смиренний? Смиренністю здобуваються як любов, так і надія, і віра. Вона пост робить справжнім постом, вона охороняє цнотливість, дає ціну милостині, вона жертву робить угодною Богові. Хто постить без смиренності, той постом своїм гнівить Бога; і блудники кращі за гордовитих дівичів; милостиня, подана без смиренності, не приймається на небі, і жертва, принесена без смиренності, не угодна Святому Духові. Хто без смиренності здійснює пильнування й творить молитву, той не кращий від сонливого; а молитва смиренного, хоча він і спить,— духмяне кадило перед Богом».

І далі преподобний пише: «Чи любиш ти чистоту? Смиренністю придбаєш чисте серце. Чи прагнеш святості? Вона зробить тебе святим. Чи бажаєш стати досконалим? Вона — шлях досконалих. І на будь-яку висоту зійдеш ти смиренністю». Тому «всі скарби має смиренність; усі блага, усі духовні багатства можна знайти в ньому. Порахуй і перелічи їх, якщо можеш, тому що в смиренності є все».

Коренем усіх пристрастей і пороків, що вирують у людині, є гордість, яка «умертвила отця нашого Адама й умертвляє всіх чад його». Тому преподобний Єфрем радить подвижникам, «які розпочали духовну боротьбу й бажають здобути перемогу, зодягнутися в броню смиренності. <Вона> — зброя Господа нашого, <яким Він> скинув сатану з висоти самоуправного панування». Далі преподобний говорить: «Підпережіться ж цією зброєю, учні Христові, тому що нею здобудете перемогу і успадкуєте Царство. Хто любить перемогу, той нехай озброїться цією зброєю; хто бажає увійти в Царство, нехай входить цими воротами… <Тому що> смиренність— це двері небесні, це — «лєствиця», якою людина сходить на небо. Нею Бог зійшов з висоти до обителі земнородних, нею нащадки Адамові сходять із глибини до обителей горніх. Нею здобувається всяке благо, нею долається всяка напасть».

Чеснота смиренності таїть у собі благодатну силу, так що навіть людину, яка хоч і обтяжена гріхами, але бажає від них звільнитися, «якщо придбає собі смиренність», робить праведником, і це тому, що смиренність наближає до Бога, від Котрого одержуємо залишення гріхів.

Із смиренністю споріднена смиренномудрість. Ці чесноти можна порівняти з високим могутнім деревом, яке смиренністю, як корінням, глибоко входить в землю, а вершиною — смиренномудрістю — високо поривається в небо. Перша (тобто смиренність) не величається, тому що навіть і не мислить про те, що виростає з неї; друга ж (тобто смиренномудрість), з властивою їй мудрістю, не мудрує в собі лукаво, усвідомлюючи, що життя її цілком залежить від вологи, що подається корінням. Тому обидві чесноти, смиряючись за словом Божим, підносяться. Преподобний у смиренності та смиренномудрості бачить той стовбур дерева духовного життя подвижника, з якого виростають гілки-чесноти.

Преподобний Єфрем називає ознаки справжньої смиренності. Вони такі: «докоряти собі повсякчас, на всякому місці й за всяку справу; нікого не ганити і не знаходити на землі людини, яка була б огиднішою, або грішнішою, або недбалішою за нього самого, але всіх завжди хвалити і прославляти; нікого ніколи не осуджувати, не зневажати, нікого не обмовляти, але повсякчас мовчати і без наказу або кончої потреби нічого не говорити; коли ж запитають, і є намір, або нагальна потреба змушує відповідати, тоді говорити тихо, спокійно, рідко, немов би з примусу і сором’язливо; ні в чому не виставляти себе над міру (істини), ні з ким не сперечатися ні про віру і ні про що інше, а коли говорить хтось добре, сказати йому: «Так»; а якщо погане, відповідати: «Сам знаєш»; бути в послуху і гребувати своєю волею, як чимось згубним; мати погляд, втупленим завжди в землю, мати перед очами смерть свою; ніколи не марнословити, не базікати, не брехати, не суперечити вищому; з радістю зносити образи, зневагу й втрати; ненавидіти спокій і любити працю, нікого не засмучувати й не уражати нічию совість». Преподобний Єфрем називає блаженним того, хто має ці ознаки справжньої смиренності. Вже тут, на землі, така людина «починає іменуватися оселею і храмом Божим, <тому що> Бог вселяється в неї, і робиться вона спадкоємцем Небесного Царства».

Тільки досконалі досягають висоти смиренності. У смиренному серці вже не знаходить собі місця дратівливість, — навпаки, воно сповнюється любові, миру, радості духу й веселощів мудрості.

Преподобний говорить, що людина догоджає Богові смиренністю набагато більше, ніж жертвами й приношеннями. Через смиренність праведні одержують прощення гріхів, досягають досконалості й успадковують життя вічне.

Читати також: Прп. Єфрем Сирін – про терпіння та слухняність

Говорячи про силу смиренності, святий Єфрем пише: «Смиренний не пишається, не гонорує, слугуючи Господу через страх перед Ним. Смиренний не встановлює своєї волі, всупереч істині, але підкоряється істині. Смиренний не заздрить успіху ближнього, не радіє з його падіння, а, навпаки, радіє з тими, хто радується, і плаче з тими, хто плаче. Смиренний не принижується у злиднях і бідності й не бундючиться у благоденстві та славі, але постійно перебуває в тій самій чесноті. Смиренний не наговорює братові на брата (це сатанинська справа), але служить для них миротворцем, не відплачуючи злом за зло. Смиренний шанує не тільки вищих, але й нижчих за себе. Смиренний всіма силами прагне до благоговіння. Смиренний не захоплюється дратівливістю, нікого не ображає, ні на кого не кричить. Смиренний не опирається і не лінується, хоча б й опівночі покликали його на справу, тому що поставив себе на послух заповідям Господнім. Смиренний не знає ані прикрості, ані лукавства, але у простоті й непорочності служить Господу у святині, в мирі й у радості духовній. Смиренний не впивається вином, не піддається обжерливості, боючись заповіді Господньої. Смиренний, якщо почує догану, не ремствує, і якщо буде битий, не вийде з терпіння, тому що він — учень, Того Хто терпів за нас на Хресті. Смиренний ненавидить самолюбство, тому не домагається першості, але відчуває себе у світі цьому як тимчасовий плавець на кораблі. Смиренний любить слухати слова духовні й не відвертає розуму свого від заповідей Всевишнього, тому що справді зрікся він себе в надії на Господа нашого Іісуса Христа».

У міру успіхів у смиренності, досягаючи духовно-моральної досконалості, подвижник поступово набуває смиренномудрості, так що й навіть у думці не припускає, що чогось досягнув. Піднесенність не заважає йому «принижувати себе в думці», тому що сми- ренномудрість, за словом преподобного, полягає втому, «щоб, усвідомлюючи в собі багате й велике, не уявляти про себе нічого великого».

Називаючи смиренномудрість початком і кінцем (усього) доброго, преподобний Єфрем говорить, що без нього «марні усякий подвиг, усяка помірність, усякий послух, усяке некорисливість, усяка великовченість», і без смиренномудрості не можна досягти спасіння. Потрібно любити і зберігати цю чесноту, яка є «непереборною стіною перед лицем ворога, скелею, об яку б’ються й розбиваються зброя й розжарені стріли лукавого».

Без смиренномудрості, на думку преподобного, «праве (праведне — свящ. Р.Я.) життя неможливе». Для досягнення успіху все потрібно робити із «смиренномудрістю, в ім’я Спасителя нашого Іісуса Христа, і через це плід (трудів) піднесенний буде до неба». Хто досягає смиренномудрості, той уподібнюється Христу і вже «ніколи не впадає в диявольські тенета, тому що, здіймаючись на швидких крилах, завжди буде набагато вище від ворожих тенет».

Смиренномудрістю особливо повинні відрізнятися ті, що «приходять до чернечого життя». Таких преподобний Єфрем напучує «не высокомудрствувати, не вихвалятися, але показувати в собі всяку лагідність і смиренномудрість, пам’ятаючи і розмірковуючи <і> про благодіяння Господні, <і> про те, з яких утруднень віку цього витяг їх Господь, <намагаючись> у всіх справах своїх здобувати собі смиренномудрість, яке є матір’ю слухняності».

Преподобний говорить: «Май смиренність і лагідність, і зійде на тебе благодать Божа». І далі: «Якщо подвижник полюбить смиренність, завдяки якій стане лагідним, то тоді Господь навчить його шляхам Своїм, якими досягне <він> спасіння».

У своїх повчаннях до новоначальних ченців преподобний Єфрем прикликає їх бути лагідними, слухняними й розсудливими. Він пише: «Будь лагідним настільки, щоб якщо вимагатиме від тебе отрок, іди за ним, зроби справу й у мовчанні повернися до своєї келії, мовчи вустами, але молись серцем». Якщо подвижник захоче «стати дійсно побідоносцем, <то повинен учитися> переносити труди чеснот мужньо, з мудрою лагідністю».

Преподобний закликає всіх до придбання цієї чесноти, говорячи: «Благаю вас, придбайте лагідність, тому що лагідний уквітчаний усякою доброю справою. Лагідний, якщо і скривджений, — радіє; якщо й скорботний,— дякує; гнівних приборкує любов’ю; приймаючи на себе удари, — залишається твердий; під час сварки спокійний, у послуху веселиться, не вражається гординею, у приниженні радіє, заслугами не пишається, не вихваляється, з усіма живе в тиші; усякому начальству покірний, на всяку справу готовий, у всьому заслуговує на похвалу, всі його хвалять. Він геть біжить від лукавства, далекий від лицемірства. Він не служить пронозливості, не підкоряється заздрощам, не припускається лихослів’я, не терпить нашіптування, ненавидить віщунів. О, блаженне багатство — лагідність! Вона прославляється всіма».

Джерело

Вас може зацікавити

Настанови Василія Великого священнику, якому належить служити Святу Літургію

Редактор Головний

Чи варто православній людині звертатися до психолога

prvadmin

Безцінні думки Святителя Феофана Затворника, які вказують шлях до спасіння

Редактор Головний