В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
«Прийміть, їжте, це — Тіло Моє, що за вас ламається, на відпущення гріхів», «Пийте з неї всі, це — Кров Моя Нового завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів» — такі слова ми читаємо у Священному Писанні і чуємо в храмі під час кожної Літургії.
Але сьогодні особливий день, тому що цього дня, майже дві тисячі років тому Христос промовив ці слова вперше для Своїх учнів і апостолів на Тайній вечері, яку він звершив перед Своїми чесними стражданнями і смертю на Хресті. І саме тоді вперше було звершено таїнство Євхаристії і Причастя. І звершив їх Сам Христос, а для Своїх учнів і послідовників сказав: «Це творіть на Мій спомин». Тому щоразу, коли у храмі звершується Божественна літургія, ми духовно переносимось у Сіонську горницю і приймаємо з рук Самого Христа Спасителя Його дорогоцінні Тіло і Кров під виглядом хліба і вина. І щоразу, коли стаємо учасниками цього спасенного Таїнства, ми, за словами апостола Павла, «смерть Господню сповіщаємо, допоки Він прийде».
Чому ж це так важливо: сповіщати про смерть Господню? А тому, що цим ми сповіщаємо про Любов Божу до нас і усього роду людського: «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Тобто через смерть на Хресті проявилася у повній мірі Любов Божа до нас. І на Божественній літургії Господь закликає нас, як колись покликаних, на бенкет Божественної Любові. І нам потрібно постійно пильнувати, аби ніякі наші земні справи і турботи не стали для нас важливішими, щоб ми були не лише покликаними, яких багато (бо Бог усіх кличе), а вибраними, яких, на жаль, мало.
Господня Любов настільки велика до нас, що, коли ми причащаємось, ми не тільки духовно, а навіть тілесно єднаємось із Боголюдиною Христом, споживаємо не символи, а справжні Тіло і Кров нашого Господа. І, як вогонь у кузні проходить через метал, очищуючи його від іржі, так і Господь Своїм Божеством пронизує наше тлінне тіло, спалюючи наші гріхи і всяку нечистоту. Ми просвітлюємось, відкриваються наші духовні очі, і ми ходимо у світлі. А коли «ходимо в світлі, подібно до того, як Він у світлі, то, — каже нам апостол Іоанн Богослов, — маємо єднання один з одним, i Кров Іісуса Христа, Сина Його, очищає нас від усякого гріха». Тобто, єднаючись із Господом у святому Причасті, ми стаємо ближче одне до одного, бо Любов Божа спонукає і нашу любов розгоратися і своїм теплом зігрівати людей довкола нас.
У сьогоднішньому уривку з Послання святого Апостола Павла до Коринфян є наступні слова: «Хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде проти Тіла i Крові Господньої. Хай же випробовує себе людина, i так хай їсть від хліба цього i п’є від чаші цієї. Бо хто їсть i п’є недостойно, той їсть i п’є на осудження собі, не роздумуючи про Тіло Господнє». Багатьма ці слова розуміються не достатньо правильно. Через що серед людей є думка, що причаститись Тіла і Крові Христових ми можемо тільки тоді, коли «будемо достойні». І через це досить рідко, і, буває, майже ніколи не причащаються. Ми повинні розуміти, що тільки любов Божа робить нас достойними приступати до Чаші Господньої, якраз для того, щоб допомагати нам у боротьбі з нашою недостойністю.
Якщо ж у когось виникне думка: ось, уже ми — достойні причащатись, бо постили багато, і молитов і канонів прочитали достатньо, і поклони били, і всі гріхи, від дитячого віку і дотепер назвали на Сповіді, і багато доброго робили — потрібно задуматись. Можливо це вже гордість оселилась у наше серце, і, можливо, в даний момент ми є найбільше недостойні? Бо Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Звісно, все, що названо, воно добре, якщо ми так робимо. Та при цьому пам’ятаймо про фарисея, який виконував приписи Закону до найменших дрібниць, але пишався цим і зневажав інших, і митаря, який просто, не сміючи підняти очі до неба, говорив: «Боже, будь милостивим до мене, грішника». Кого Христос більше виправдав?
Отож, щоб не причащатись на осудження, щоб не бути винним проти Тіла і Крові Христових, потрібно усвідомити, що Христос прийшов у світ грішників спасти, «серед яких я — найгірший», потрібно усвідомити, що, причащаючись, ми не символічно, а насправді споживаємо Тіло і п’ємо Кров нашого Спасителя і Бога, що не ми достойні за якісь наші справи, бо, «ми раби нікчемні; бо зробили тільки те, що повинні були зробити», а Сам Господь приймає нас у Свої люблячі обійми, як батько блудного сина, і заради нас кожного разу на Літургії Він звершує бенкет, на якому пропонує нам Самого Себе для того, щоб нас очистити, для того, щоб нас зміцнити у боротьбі з гріхом, і для того, щоб спасти наші безсмертні душі і дарувати вічне і блаженне життя у Царстві Своєму. Амінь.
Ієрей Андрій Послєдов,
настоятель Свято-Іллінського храму с. Черськ
Маневицьке благочиння
