В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Завершується перша седмиця Великого посту — час особливо благодатний, коли Церква Христова пропонує своїм вірним чадам чудові засоби духовного оздоровлення.
Перший тиждень, якщо він проводиться відповідно до церковного статуту в молитві, в стриманості, в роздумах, насамперед про себе самого, є абсолютно особливим засобом духовного відродження людини.
Життя наше сьогодні надзвичайно складне, настільки швидко все навколо нас змінюється — як в плані зовнішніх матеріальних чинників, так і в сфері культури і духовного життя. Те, що ще вчора здавалося непорушним, досконалим, те, що було прикладом, сьогодні перестає бути таким. І в цій круговерті життя сучасної цивілізації неймовірно важко зберегти свій внутрішній світ від спокус, зваб і навіть руйнування. І для тих, хто бажає йти шляхом, запропонованим Церквою, перша седмиця Великого посту дає можливість подивитися на себе, своїх близьких, рідних, на свою роботу, на те, що відбувається в нашій державі і суспільстві, з певної дистанції. І ця дистанція викликана не байдужістю, але, навпаки, допомагає побачити те, що реально відбувається.
Перша седмиця Великого посту, яка підходить до свого завершення, була для багатьох з нас часом відсторонення від суєти світу — для того, щоб загострився наш зір і для того, щоб ми навчилися не тільки бачити, а й розуміти суть подій, що відбуваються, насамперед, щоб ми могли розуміти, що відбувається з нами самими.
Великий піст дає нам можливість багато про що поміркувати. Він дає нам можливість зміцнитися духовно і насамперед приносити щире покаяння — так часто, як ми бажаємо це зробити. Власне кажучи, результат дії совісті і є покаяння. Тільки коли совість починає докоряти нам, виникає необхідність звільнитися від цього гніту, і єдиним засобом звільнення совісті є покаяння.
Люди, які благочестиво провели першу седмицю Великого посту, — не тільки ті, хто мав можливість ходити в храм щодня, але і православні віруючі, які через роботу не могли бути в храмі щодня навіть під час першої седмиці, — зазвичай в п’ятницю і суботу сповідаються, з тим щоб причаститися Святих Христових Таїн. А коли ми приходимо на сповідь, ми повинні совістю своєю бачити свої гріхи.
Також у цей день ми вшановуємо пам’ять святих 40 мучеників Севастійських, і хотілось б нагадати про їх святе життя. Вони були воїнами римського війська і сповідували християнсто. Начальником був язичник — Агриколай, який наполягав на тому, щоб вони відріклися від Христа і поклонились ідолам. Але воїни проявили стіійкість у вірі і тоді з них зняли одяг і загнали в озеро. В цю морозну березневу ніч було дуже холодно. Для спокуси на березі збудували банню.
Святі мученики стояли у воді до самої ночі, мужньо терплячи муки. Тільки один з них не витримав і побіг до лазні, щоб зігрітися, але на порозі впав мертвим.Опівночі небесне світло засіяло над озером і на голови 39 страждальників опустилися сяючі вінці. Побачивши це чудо, один із охоронців зняв з себе одяг і побіг в озеро, викрикуючи: « І я християнин!» І так їх стало сорок. В цей час світло небесне зігріло воду і вони не замерзли до ранку. Наступного дня їх замучили, а тіла спалили і кинули в річку. Святі мученики все перетерпіли і закінчили своє земне життя з молитвою на вустах,прославляючи Істинного Бога.
Мученики явилися уві сні єпископу Севастійському Петру і просили, щоб від дістав їхні останки з води. Вночі владика пішов до річки і побачив, що кістки святих світяться, як зірки. Згодом святі останки були рознесені по всьому світу для вшанування і поклоніння. Ось як святі мученики боронили віру Христову і навіть смерть не змогла зупинити їх. Мученики – це жива основа християнства. Молоді воїни, які могли собі жити, віддали своє життя за правду Христову, знаючи, що Господь – шлях, істина і життя.
Отож, будемо з наполегливістю просити у Бога терпіння, бо воно є дуже важливе у нашому християнському житті, тому що все досягаеться завдяки ньому. Тому дорогі браття та сестри, постараємося придбати і засвоїти у собі цю чесноту, особливо зараз у дні Великого Посту проявимо терпіння і наполегливість у наших трудах по Богу, тому що Царство Небесне силою береться і тільки той хто прикладає зусилля досягає його. Амінь.
священник Сергій Заболотний,
настоятель Борисо – Глібської релігійної громади
с.Шклинь
(Горохівський благочинний округ)
