В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні, дорогі браття та сестри, воскресний день в церковному календарі називається неділею Торжества Православ’я. Крім жорстокого гоніння на християн від імператорів-язичників, Церкві Христовій загрожували різноманітні єресі і розколи: одні говорили, що Іісус Христос – звичайна людина; інші стверджували, що Іісус Христос – не людина,а дух; були і такі, які тлумачили, що Духа Святого взагалі нема.
Різноманітні єресі починали свою неправдиву справу. Щоб це зупинити, на початку 4 ст. збирається перший Вселенський собор (325р.), а в кінці того століття (381р) скликається другий Вселенський собор. На цих соборах Отці Церкви випрацьовують наш Символ віри, в якому вкладені всі догмати, вся істина, в яку вірить Православна Церква та визначає наше ставлення до Бога – «Символ Православної віри». Словами «Символу» ми визнаємо, що протягом майже 2000 років Наша Церква сповідує віру в Єдиного Бога у Святій Трійці Славимого. А від цієї думки виникає питання: що значить вірити й сповідувати Бога православного?
Чи правильним є те, що ми, православні християни, не йдемо ні на яку змову з різноманітними сектами, які тепер стають модними на нашій споконвічно православній землі?
За весь час існування своєї історії християнство з надзвичайною уважністю ставилося до чистоти свого віровчення, не припускаючи навіть можливості мати щось спільне з іншими вірами.
У ті далекі часи, коли християнство з милості Божої пробивало собі непростий шлях до багатьох душ і сердець язичницьких народів, з’явилися різні думки щодо правильності християнства. Хтось піддавав сумніву істинність православного віровчення, через що вже тоді виникли перші паростки сектанства.
А як до них ставилася Церква? Чи можна молитися разом з сектантом, стверджувати, що він теж правильно вірить Богу? Щоб дізнатися про це, потрібно відкрити історію Вселенських Соборів, які чітко визначили позицію Церкви щодо інших «віровчень»: «Якщо не признаєш так, як сповідує Церква, хай буде тобі анафема».
А святий апостол Павел ще до подій, пов’язаних із діями Вселенських Соборів, написав: «Але коли б навіть ми або ангел з неба почав проповідувати вам не те, що ми проповідували вам,- нехай буде анафема» (Гал.1,8). Або до Коринфян, які почали ділитися між собою, не розуміючи, що вони тим самим шматують Христову Церкву, апостол Павел писав, врозумляючи їх: «Хіба ж Христос поділився?» (1Кор.1,13)
Апостол Павло знову й знову підкреслює, що саме Христос і ніхто інший є наріжним каменем Церкви, Спасителем душі й тіла, фундаментом вселенської споруди-Церкви. І мета Церкви одна єдина-освячувати людей своїм вченням і таїнствами , які є незмінні, та приходять до пізнання істини, аби спастися.
У послані до єфесян апостол говорить: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, котрий на усіма і через усіх, і в усіх нас» (Єф.4,5-6).
Якщо ми стоїмо на таких позиціях, визнаємо Главою Церкви Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Йому служимо, від Нього черпаємо благодатні сили для боротьби з гріхом, визнаємо Єдину Церкву, яку Він заснував для нашого спасіння і яка не погрішила, відносно Христа, то це значить, що ми стоїмо на правильних позиціях і нам не треба ні ким і ні чим зваблюватися.
Святе Письмо нам говорить, що настане час, коли будуть показувати лже-чудеса і багато хто в них повірить, вже в сьогоднішні дні для нашого зору і слуху через ЗМІ відкривається величезна кількість різноманітних «чудес». І весь цей потік інформації має одну-єдину мету: відірвати людину від Православ’я , посіяти в її душі зерна сумніву, що в Православній вірі щось не так, не все зрозуміло, не все правильно, що чудеса і в інших вірах є і всі вони свідчать про Істину й таке інше.
Наслухавшись цього всього, людина, яка живе розгубленим життям між Православ’ям та язичництвом часто піддається впливу цього інформаційного тиску, починає схилятися до хибних думок, мовляв, до Бога можна йти різними шляхами, в тому числі повз православного благочестя і духовності.
Коли ми живемо в такому насиченому інформаційному просторі, православному християнину потрібно пильнувати за тим, аби не підпасти під його вплив і не розміняти святу Православну віру на якусь іншу, яку нам пропонує черговий проповідник. А це під силу тим християнам, які не бояться взяти той спасенний хрест, який їм пропонує Сам Ісус Христос.
Шлях Святого Православ’я пролягає через терни боротьби з гріхом, зі спокусами світу цього, через спроби розчинити нашу віру в різноманітних єресях і псевдо духовних сурогатах. Крізь ці терни пройшли всі святі угодники Божі, прославленні Вселенським Православ’ям.
Тож нехай Господь за їх молитвами допоможе й нам бути гідними дітьми Православної Церкви, зберігаючи нашу багатовікову віру в її істинності і чистоті.
Амінь.
прот. Микола Криворучко,
настоятель храму Почаївської ікони Пресвятої Богородиці села Залаззя
(Любешівський благочинний округ)
