Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Сьогодні, дорогі браття і сестри, ми чули уривок Євангелія про Закхея. Хто ж такий Закхей? З єврейської мови його ім’я означає «чистий», але ми спочатку бачимо не зовсім чисте його життя. Це була людина надзвичайно багата. Закхей був начальником митної служби, а ще точніше працював на Римську імперію, тобто, збирав податки зі свого же народу, бо римляни не мали бажання займатись такою недоброю справою. В очах людей Закхей був зрадником, і використовувалось слово для визначення цих людей – «грішник». Однозначно, що з євреями він, певно, не мав дружби, тож мав коло своїх певних друзів. Збір податків вимагав від нього бути жорстоким, немилосердним і злим.
Але… Що ми бачимо. Згідно всієї логіці людської Закхей би не мав прийняти Христа. Люди його типу мали б відкинути проповідь, але наперед усій нашій людській логіці Закхей робить рішучий крок — вилазить на дерево, бо був малий зростом. Певно, нам сильне бажання побачити Ісуса Христа. Так і ми, браття і сестри, повинні, щоб побачити Бога, піднятись на дерево, тобто, стати більш духовними, піти проти натовпу, не робити так як всі. Дерево – це наша молитва і рішуча дія. Малий зріст Закхея – це наша духовна неміч. Перед Богом ми маленькі зростом.
І що відбувається далі? Здається, на цей поклик грішника не мав би відгукнутись Ісус. Але ми бачимо протилежне. Христос називає його на ім’я. Або по всевіданню, або по починаючому шепотінню натовпу, або через те, що, можливо, вже десь бачились. Та Христос називає його на ім’я: «Закхей! Зійди скоріше, бо сьогодні Мені належить бути у тебе вдома». Ось ключовий момент!!! Ісус Христос чує нас, грішників, і першим відгукується на наші прохання. Далі йде осуд натовпу, що Закхея, що Ісуса. Ми повинні зрозуміти, браття і сестри, що якщо ми йдемо за Христом, нас завжди чекатиме осуд натовпу людей. Не біймося цього.
Потім перед нами постає проблема: чи правдиве покаяння Закхея, чи приніс він плоди? Чи достатньо нам покаятись, чи треба справи? «Господи! Половину ймення мого я віддам убогим, й якщо кого чим образив, віддам вчетверо».
Рішучий крок. Хто з нас віддасть свою квартиру чи половину хати тим, хто не має. Символічно для нас може означати, що ми другу половину життя вже після навернення маємо віддати Господу, а вчетверо – це зробити в чотири рази більше добрих справ на перевагу нашим гріховним діям. Де хто скаже, що митар тільки на словах виконав свою обітницю. Але передання каже, що Закхей закінчив життя мученицьки і Церквою канонізований, як святий. Тому ми однозначно маємо приносити плоди покаяння – добрі справи, молитву, милостиню, піст, ходіння в Церкву. Та чи виходить у нас це – вже інша справа. Але сильне бажання виправитись однозначно має бути. На добрі справи Господь завжди буде допомагати. Тому образ митаря – це наша гріховна падша людина, наша падша природа. Життя митаря – це наше постійне гріховне життя з гріховними звичками. Його маленький зріст – це наша духовна нікчемність. Церква не випадково дає нам цей уривок Євангелія напередодні Великого Посту, щоб нагадати нам, що цей митар сидить у кожному з нас, тому одні люди наважуються залізти на дерево, а інші проходять повз та нічого не помічають.
Христос удостоїв митаря тим, що ввійшов у його дім. Тому коли ми щиро каємось, тоді Господь приходить і в нашу душу й тіло через Святе Причастя. Коли ми визнаємо, що в нас є митар, тоді й Господь прийде в наш дім. Все дуже просто. Молитва митаря угодна Господу. Господу угодне наше відчуття своєю гріховністю, бо, як говориться в Псалтирі, що ні одна людина не оправдається перед Господом. Не забуваємо дорогі браття і сестри, що наші звання, чини перед Господом – це ніщо, а от наш «митар» перед Господом має ціну. Амінь.
Ієрей Олександр Шмигаль,
настоятель православної громади с. Кульчин
(Ківерцівське благочиння)
