В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Христос посеред нас! І є, і буде!
У третю неділю після П’ятидесятниці ми повчаємося з вами, брати і сестри, словами Спасителя, сказані Ним у нагірній проповіді. Своїм повчанням у нагірній проповіді Господь піднімає планку духовного подвигу і відданості Богу до неймовірних висот. Далеко не кожен може це прийняти і наслідувати. Він показав, що скільки б людина не вела духовних подвигів, їй завжди є до чого прагнути. “Хто може вмістити, хай вмістись”.
Наше духовне життя нерозривно пов’язане із матеріальними потребами нашого тіла. Їжа, одяг, тепло, дах над головою. Усе це ми вважаємо найбільш необхідним для життя нашого тіла. Але де ж проходить межа, яка позначає нам – де закінчується життєво необхідний мінімум і починається надлишок і розкіш. Апостол Павло застерігає нас у своєму посланні до Римлян, щоби ми “піклування про плоть не перетворювали на похоті”.
У сьогоднішньому євангелії ми чуємо, як Сам Господь вказує нам на те, яким може бути той життєво необхідний мінімум.
“Придивіться до птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не багато кращі за них?”
Як часто, брати і сестри, життєвими клопотами про “саме необхідне”, ми забуваємо про те, Хто є джерелом усіх благ на землі. Бігаючи за бажаним, забуваємо про їжу для душі. Тому то й Господь наводить нам приклади із оточуючого нас світу, щоб ми пам’ятали, що є нам на потребу.
“Навчіться від лілій польових, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть; кажу ж вам, що навіть Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них. Якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то чи не багато краще вас, маловіри! Отже, не клопочіться, кажучи: “Що нам їсти чи що пити або у що одягтися?” Бо всього цього язичники шукають. Бо знає Отець ваш Небесний, що ви потребуєте всього цього».
Гонитва за земними благами дуже часто супроводжується душевною спустошеністю, втратою віри в Бога, та очерствінням серця. Хто думає про земне, забуває про небесне.
У одного духовного наставника учень запитав: чому поки людина бідна, то вона більш людяна, привітна, люб’язна, а коли стає багатою, то одразу стає егоїстичною та черствою. На це запитання духівник запропонував учневі подивитись у вікно. Учень побачив за вікном людей, які займалися своїми справами. Далі авва сказав, щоб учень подивився у дзеркало. Звичайно ж, у дзеркалі учень побачив себе. “Ось бачиш, – сказав наставник, і вікно, і дзеркало зроблені зі скла, але варто додати до скла срібло, як людина бачить тільки себе”.
Дуже тяжко зберегти отой баланс, оту золоту середину, в якій людина, піклуючись про земне, буде думати і про небесне – про Бога і свою душу. Господь застерігає нас у цьому: “Ніхто не може двом господарям служити: бо одного буде ненавидіти, а другого любити; або одного триматиметься, а другим нехтуватиме. Не можете Богові служити й мамоні”. Мамона – язичницьке божество багатства, яке в розмові стало уособленням багатства та жадібності.
Багато спокус оточують нас навколо і збивають нас із пантелику. Дивлячись на людей, що нас оточують, нам тяжко правильно побудувати систему цінностей, що відповідатиме євангельській істині.
Яка є наша реакція, коли ми бачимо, як ті, хто дав обітницю “нестяжанія”, живуть у комфортних апартаментах, їздять на дорогих автівках, одягають розкішний одяг із коштовними прикрасами…. Та Господь судитиме кожного окремо, і відповідати доветься кожному за свої вчинки – і за заздрість, і за спокушання інших…
Дорогі брати і сестри , кожен із нас сам особисто має випробувати свою совість і знайти ту золоту середину між душевним та тілесним. А Господь нам вкотре нагадує: “Шукайте ж спершу Царства Божого і праведності Його, і все це додасться вам”.
ієрей Ростислав Хрупчик,
настоятель Свято-Михайлівського храму с. Седлище
(Любешівський благочинний округ)
