Ми всі, браття – християни, в цьому житті є невтомними трудівниками у погоні за щастям, ловцями на морі життєвих піклувань. У кожного з нас є свої «мрежи», своя «ловитва», свої успіхи і свої невдачі, своє бачення і своя мета.
Яка ж ця ловитва наша? Що придбано до цих пір кожним з нас? Чи досягнуто мети? Чи задоволені ми?
«Як ми можемо бути задоволеними, – думають тепер деякі з вас, – коли і ми подібно до апостолів обнов всю труждшеся, ничесоже яхомъ? Чим тільки не жертвували ми для досягнення щастя на землі, яких тільки засобів і зусиль не прикладали, де тільки і в чому тільки не шукали його? І все марно: час минув, сили покинули нас, волосся посивіло, руки ослабли, розум виснажився, далеко вже за північ життя, а мрежи наші все ж пусті, ми ледве перебиваємося з дня на день.
Бережи нас Бог від найменшого незадоволення і ропоту на Провидіння! Бідність, безперечно, тяжка; та хто знає, до чого би привели нас багатство та розкіш? Замість ропоту на тяготи свого положення, краще розсудливо скористатися його перевагами, котрі досить великі та важливі.
Поки ми будемо йти шляхами світу, поки будемо перебувати у рабстві гріховної плоті, до тих пір ми
ніколи не досягнемо істинного щастя. Світ не може дати того, чого сам не маєш. Наприклад,
Соломон, чого ж йому не доставало? Чого не міг він зробити, як могутній цар і прославлений
мудрець?
Він все робив, все випробував, – і що знайшов? Знайшов, що в нашому світі все – суєта суєт і крах духу, окрім страху Божого і власних чеснот. Те ж буде і з нами, якщо ми зостанемось на цьому
шляху, при тих же засобах, які ведуть до щастя: випробувавши все, ми не відшукаємо його ні в чому і
при самому кінці життя будемо вимушені сказати: обнощь всю труждшеся, ничего же яхомъ.
Що ж потрібно робити? Змінити шлях, мету і засоби: присвятити себе Богу і вічності, почати трудитися для душі й неба; прагнути до подвигів віри та доброчестя. Але це зовсім не значить, що ви повинні залишити своє звання та зупинити звичайну течію життєвих справ своїх. Нехай вони йдуть своїю чергою: кожний въ нем же званіи призван бысть, въ томъ да пребываеть. Але ми трудилися до
цих пір для землі та тимчасового життя, в усьому шукали лише своєї вигоди та задоволення, в усіх
відношеннях керувались тільки самолюбством; Бог і вічність, совість і душа були предметами
другорядними, а в інших навіть і останніми. Відведемо з цих пір кожному його належне місце!
Божественне, духовне, вічне нехай переважає земне і чуттєве; замість самолюбства нехай переважає любов до Бога і ближнього; багатство використовується на добрі діла; нещастя та скорботи приймаються в смиренні та відданості волі Божій; достойна християнська підготовка до смерті нехай посяде головне місце в нашому житті. Коли відбудеться з нами благотворна зміна, тоді ми безперечно обрящемъ покой душамъ нашимъ.
Земному щастю це аніскільки не зашкодить. Навпаки, воно очиститься, освятиться і отримає істинну ціну для нас. Саме нещастя, якби Господь Бог хотів попустити його нам, втратить усю свою пекучу тугу, так як ми побачимо в ньому найкраще та необхідне врачування для зцілення від гріховної прокази наших душ. Амінь.
прот. Ігор Василів,
настоятель храму на честь Різдва Христового
с.Видричі (Михнівський благочинний округ)
