В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Після свого Вознесіння на небеса Господь посилає своїм ученикам і апостолам Духа Святого, у день Пятидесятниці. І у другий день після П’ятидесятниці ми особливим чином прославляємо Духа Святого Божого.
І у сьогоднішній день ми з вами повинні задуматись над тим, що таке Дух святий і в чому проявляється його дія у відношенні до кожної людини та до всієї Церкви.
Бог прийшов до нас у людській подобі, плоть нашу возніс на небеса та освятив все Духом Святим. Це дуже важливо усвідомлювати, важливо розмірковувати над цим і з вірою все це приймати.
Сьогодні ми згадуємо подію, зішестя святого Духа на апостолів. Зібравшись у Сіонській горниці, учні почули ніби віяння вітру і побачили вогняні язики, що сходили на них, вони, бачили, що відбувається щось дивне. А коли відчули, що отримали дар впевнено говорити з будь-ким, якою б мовою він не говорив, насправді відчули силу Божу. Саме з цього моменту вони перестають бути боязливими учнями, які вірили Спасителю, але у яких не вистачало сил йти й благовіствувати Христа. У апостолів до зішестя святого духа не було ні сил, ані усвідомлення всього; і тільки в той день, коли Бог Духом Святим спочив на них, вони стали іншими.
Зовні це були ті ж самі рибаки, яких добре знали в Єрусалимі, але це були вже зовсім інші люди. Відтоді святі апостоли перестають бути просто групою однодумців, що згадували про свого Учителя, — вони стають проповідниками того, чого Спаситель навчив їх і Дух Святий наставив їх. І їх слово набирає великої сили, і навіть тінь апостола, який проходив повз, зцілює людей — того самого апостола, який разом з іншими учнями за життя Учителя не міг зцілити біснуватого.
Що ж відбулось? Адже апостоли не змінились ззовні — але вони вже багато чого знали; вони не отримували якоїсь певної освіти, вони не стали сильними світу цього — вони, як і до того, залишалися сміттям тогочасного суспільства. Що ж сталося? А відбулось те, що сила Божа, Дух Святий через спокутні заслуги Спасителя, через Його смерть та Воскресіння, за Його обітницею доторкнулися до них і наповнили апостолів такою силою, яку потому за гроші хотіли купити волхви, — тому що в цих слабких і немічних людях почав діяти Святий Дух.
Це зішестя Святого Духа перетворило групу однодумців-рибалок на Церкву Божу, де живе і діє Дух Святий, і Він, Який спочив на апостолах, перебуває у Церкві Христовій, перебуває на священнослужителях і на всіх мирянах, які приймають Хрещення й Таїнство миропомазання.
Кожен з нас може промовити: «Я маю Святого Духа, і я маю таку силу, і у мені живе та діє Святий Дух». Але не кожен це відчуває: деколи навіть священники проходять через такі періоди у житті, коли здається їм, що Дух Святий відступив від них; і у мирян таке буває. У чому ж річ? Що відбувається не так, як повинно було б відбуватися? Святий Іоанн Златоуст повчає нас, що усім тим людям, ким володіє пристрасть і невір’я, неприступною і невидимою стає сила Духа Святого. Великий богослов не говорить, що ми, будучи хрещеними, назавжди можемо втрати дар Святого Духа. Він говорить — що, «тих, хто є у полоні пристрасті та невір’я, неприступною та невидимою стає сила Духа Святого».
Якщо християнин не відчуває Духа Святого і неприступна для нього сила його, то це значить, що цієї сили для нього й немає. І ми знаємо, що інколи, виконуючи церковні норми, ми перестаємо вірити в Спасителя і Господа, ми часто сподіваємось на якісь свої сили, зв’язки, гроші і деколи для того, щоби отримати те, що хочемо, грішимо. І, на жаль, дуже рідко звертаємось до Бога, немов би відчуваючи, що Він нас не дослухається. І це все відбувається в результаті того, про що казав святитель Іоанн Златоуст: «Тому, хто у полоні пристрасті та невір’я, неприступною та невидимою стає сила Духа Святого».
Ми повинні розуміти, що усе, що б ми не робилу у храмі чи навколо нього, буде безплідним, якщо матимемо пристрасть і невір’я у своєму серці та своїй душі і через це ми не отримаємо дару Святого Духа.
Якщо будучи хрещеними, знаходимось у полоні пристрасті і невір’я ми можемо і презирливо ставитись до Церкви, можемо молитись і не відчувати відповіді на свої молитви. І для такої людини прихід у храм – це теж, що прихід до музею, така людина не відчуває радості від богослужіння, а лише ярмо, адже поневолена страстями та невірям.
Для того, щоби ми обновились благодаттю Святого Духа, ми повинні докладати усі зусилля для боротьби із страстями, укріпляти свою віру через регулярну та постійну молитву, через покаяння та святе Причастя, через ретельне стеження за своїми помислами та рухами серця, повне засудження лише себе. Бо варто лише десь дати слабинку, як страсті зайдуть у нас і тоді благодаті Божої, Його допомоги ми не відчуємо, не відчуємо Духа Святого, стяжання якого є ціллю життя християнина. Духовне життя має властивість постійно бути у русі, ми або наближаємось до Бога або від нього віддаляємось.
І сьогодні, як і завжди, ми повинні відчувати на собі велику відповідальність перед Богом за той дар, котрий отримали у Таїнстві Хрещення, за благодать Божу, яку отримуємо в молитві та причасті Тіла і Крові. І для того, щоби ця бБожа благодать не покидала нас, нам потрібно здобувати її знову і знову участю у таїнствах церкви, молитвою, добрими справами. І цією благодаттю ми освячуємо і навколишній світ. Господь страждав за всіх і вся, і так само благодать може зходити на кожну людину, тут усе залежить від нашого бажання. І усвідомлюючи все це, ми повинні старатись постійно зігрівати в собі силу Духа Святого.
Ми часто забуваємо помолитись щоденно, часто забуваємо про молитву у храмі, рідко приступаємо до Причастя, рідко робимо добрі справи, рідко робимо ті речі, які допомагають нам бути єдиним тілом Церкви Апостольської, ми забуваємо, що головна ціль життя – це молитва і стяжання Духа Святого Божого.
Але ми, на жаль, не рідко забуваємо помити свої машини, витрачаючи на це набагато більше часу, ніж на молитву домашню, рідко забуваємо покосити газон біля своїх домівок, витрачаючи на це набагато більше часу і зусиль, ніж на молитву у храмі, рідкозабуваємо подивитись новини, витрачаючи на це напевно в рази більше часу замість того, щоби підготуватись до Причастя. Ми мало кого не осудимо, що відповідно нічого доброго нам не приносить, як це буває від добра чи милостині, що зробимо людям, які цього потребують. Ми ніколи не забуваємо поїсти, поїхати на відпочинок, піти до ресторану, проте один день на тиждень ми забуваємо піти до храму. Ми ніколи не запізнимось на роботу чи у кіно, а у храм на молитву приходимо пізніше та й не добуваємо до закінчення богослужіння.
Ми в більшості постійно робимо все те, що потрібно для земного комфорту і ставимо це на перше місце. А Бога Творця Нашого і Спасителя, Який посилає свою Божественну Благодать Святого Духа, відсуваємо на другий план. Забуваємо про нього. І говоримо, що то Він нас чи то не чує, чи то не бачить. Але чи не забули ми його дивлячись на наші справи, дивлячись на те, що стоїть у нас на першому місці? Звідси й біди, звідси й непорозуміння в нас тому, що жити добре, мирно та щасливо можна лише у суспільстві, яке живе з Богом. У тому суспільстві, яке укріплюється лише Духом Святим. А як його здобути, ми говорили сьогодні. Амінь.
Священник Василій Максимчук,
Клірик кафедрального собору
Всіх Святих землі Волинської
М. Луцьк